10

Тема 1. Вступ до курсу «Рекреалогія»

1. Історія виникнення та тлумачення рекреалогії як науки.

2. Об’єкт, предмет, основні завдання та специфіка рекреаційних досліджень.

3. Основні поняття та принципи рекреалогії

4. Зв'язок з іншими науками

1. Історія виникнення та тлумачення рекреалогії як науки

За останні роки розвитку туристичних наук свого поширення набуває нова дисципліна - рекреаційна географія. Її виникнення пов'язане перш за все із все зростаючою потребою суспільства у повноцінному відновленні своїх сил. Швидкий розвиток технологій, науково-технічний прогрес вимагають від людей великих затрат енергії, причому дедалі більше відчувається не тільки фізична втома, але і моральний тиск.

Психологічний стан людини повноцінно можна відновити тільки на лоні природи. Але важливою умовою для відпочинку є виділення так званих природних рекреаційних систем, тобто таких, що за рядом своїх властивостей придатні для використання з метою відпочинку. Тому, по-перше, постає необхідність виділення територій (просторів), придатних для організації дозвілля населення.

Друга проблема, яка вирішується рекреаційною географією, збереження цілісності і чистоти цієї території. Якщо поряд з будинком відпочинку будуть розміщені промислові об'єкти, то певний рекреаційний комплекс втратить свою привабливість.

По-третє, як і будь-яке використання території, рекреаційна діяльність людей також має свої негативні екологічні наслідки для функціонування природних рекреаційних систем. З одного боку, відпочинок людей на лоні природи сприяє підтриманню і зміцненню їх здоров'я. З іншого боку, при рекреаційному використанні природного середовища виникають деякі несприятливі для нього зміни, які при великій кількості рекреантів на певній території можуть бути небезпечними для продовження природного розвитку природних компонентів даної території. Отже, використання природних рекреаційних ресурсів повинно бути помірним, раціональним, плановим. Завданням дослідників стає визначення величини допустимих навантажень на той чи інший комплекс з метою збереження природи.

Нікого не здивуєш також фактом, що ресурси природи мають здатність лікувати. Тому з цією метою особливо важливого значення набуває раціональне використання і збереження природних ресурсів з метою профілактики і лікування деяких захворювань.

Відпочинок, як і праця, є невід'ємними складовими життєдіяльності людини. Але, якщо трудова діяльність та її суспільні результати давно досліджуються багатьма науками (економікою, соціологією, географією та ін.), то теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об'єктом спеціального вивчення лише у другій половині XX століття. Таке осмислення здійснюється, зокрема, в межах рекреалогії.

Рекреалогія як наука почала формуватися в СРСР в 60-ті роки минулого сторіччя. Саме в цей період системно почав формуватися такий напрямок наукових досліджень, як рекреаційна географія: в Інституті географії РАН була організована кафедра Рекреаційної географії, яку очолив Володимир Сергійович Преображенський. Результатом його праць стала випущена в 1992 р монографія «Теорія рекреалогії та рекреаційної географії».

Про рекреалогію як самостійну галузь наукового пізнання почали говорити в 90-х роках XX століття. Це було значною мірою обумовлено тим, що численні проблеми рекреації вже не могли бути розв'язані в межах географії, соціології, медицини чи валеології, оскільки рекреаційна діяльність набула значення міждисциплінарного об'єкта.

Рекреалогія таким чином є молодою наукою, а отже для неї характерним є процес розробки теоретико-методологічного та понятійного апарату. Це знаходить вираз у значній кількості суперечливих думок та поглядів на об’єкти дослідження рекреалогії. Так немає узгодженості думок, щодо співвідношення понять рекреація-туризм, рекреалогія – туристичні науки, відсутня єдність думок у специфіці рекреаційної географії та рекреалогії як наук.

Передумовами зародження науки рекреалогії як у всьому світі, так і в нашій країні, виступили:

• революційні процеси, які здійснювалися в останні 50 років, що відбуваються у сфері людинознавства (тобто новітні дослідження особливостей функціонування людського організму у різних умовах і середовищах та ін. в екології людини, фізіології, психології).

• праця стала дуже інтенсивною не тільки фізично, а й психічно (це пов'язано з науково-технічним прогресом) отже, зросла потреба в науково-організованому відпочинку.

Фактори, що впливають на розвиток рекреалогії:

1) Збільшення тривалості вільного часу і розширення форм його використання.

2) Усвідомлення суспільством значущості рекреаційної діяльності: у збереженні та поліпшенні здоров'я у підвищенні соціально-трудового потенціалу населення, у розвитку особистості (чи за компом та телевізором проводять вільний час, чи здійснюють подорожі та екскурсії).

3) Розуміння необхідності наукового осмислення феномена «рекреаційної діяльності», як сукупності безлічі нових для суспільства процесів.

4) Усвідомлення актуальності створення наукової бази для подальшого розвитку рекреаційної культури (тобто науково-обгрунтована методологія відновлення життєвих сил).

5) Різноманіття проблем, факторів, вирішення яких необхідне для виявлення закономірностей рекреаційної діяльності.

У багатьох країнах Європи й Америки частковий аналог рекреалогії відомий під назвою «географія туризму й відпочинку», «географія вільного часу», «географія дозвілля».

Значна роль географії в рішенні питань, пов'язаних з рекреацією, пояснюється тим, що рекреаційна діяльність територіально диференційована й тісно пов'язана з використанням природних факторів. Саме вивченням територій, на яких відбувається рекреаційна діяльність, оцінкою природних умов і ресурсів для відновлення життєвих сил і потреб людини, розробкою заходів по збереженню й поліпшенню природного середовища займається загалом рекреалогія.

Залучаючи в сферу рекреаційної діяльності природні об'єкти, культурні комплекси, технічні системи, людина формує особливі системи, які служать задоволенню її рекреаційних потреб і називаються рекреаційні системи (РС).

Гіпотезу про рекреаційну систему (РС) як об'єктивну й соціальну за своєю функціональною сутністю утворення вперше було висунуто В. С. Преображенським. У системі народного господарства РС становить одну з підсистем, що виступає як щось ціле, що має певний набір суспільно необхідних рекреаційних функцій. У цьому плані РС виступає як рівнозначна із системами матеріального виробництва (промислова, сільськогосподарська, аграрно-промислова, транспортна) і системами невиробничої сфери.

Рекреація як процес розширеного відтворення фізичних, психічних та інтелектуальних сил людини становить одну з найважливіших основ туризму, а наука про рекреацію - Рекреалогія - складова частина туристики. Дослідження рекреації та рекреаційної діяльності - одне з найбільш молодих напрямків сучасної науки.

З часом поняття «рекреація» зазнало значних змін і значно розширилося. Від визначення рекреації як відновлення сил людини, втрачених в процесі трудової діяльності, воно переросло в комплексне поняття, яке включає: короткотривалий відпочинок, туризм і різні його форми, лікування, різноманітні види діяльності людей під час відпочинку та їх сполучення, які можливо здійснювати на конкретних пристосованих для цього територіях. Цей термін також використовується і для позначення відповідної галузі господарства.

Становлення рекреалогії відбувалося принаймні у двох напрямах.

Один із них представлений теоретико-методологічними розробками в різних галузях природничих і суспільних наук, наука (теорія, методологія)

а другий полягає в осмисленні рекреації як специфічної сфери суспільної діяльності, пов'язаної з відновленням здоров'я людини сфера людської діяльності

Акумулювавши в собі ці підходи, рекреалогія виступає сьогодні як міждисциплінарна галузь знання, що досліджує теоретичні проблеми, пов'язані з відновленням життєвих сил людини; як практика організації цього процесу; як важлива галузь господарства держави.

В. Сидоров пропонує розмежовувати широке і вузьке трактування рекреалогії.

у широкому розумінні це — система суспільно-природничих наук, яка вивчає відтворення здоров'я людей шляхом відновлення їх сутнісних сил; умови, причини, особливості, механізми і рушійні сили процесу відновлення на різних етапах; закони і закономірності функціонування і розвитку рекреаційних систем, їх зв'язки з іншими сферами суспільного життя і виробництва

У вузькому розумінні рекреалогія є теоретичною дисципліною, що вивчає закони і закономірності функціонування і розвитку сфери відтворення здоров'я, механізми, які є основою соціальної політики і стратегії вдосконалення суспільної практики формування і відтворення здоров'я людини, та їх прояви і взаємодію

В географії найбільш вживаним є визначення рекреалогії (від лат. гесгео — відновлюю та грец. logos — вчення) як комплексної суспільно-природничої науки про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціокультурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки. За В.С. Преображенським.

Організація рекреаційної діяльності здійснюється на основі комплексного підходу, тому рекреалогія виступає не як «чиста» наука, а як міждисциплінарна наукова дисципліна, що вивчає процеси і методи відновлення здоров'я людини.

Рекреалогія як економічна галузь господарювання, має всі підстави зайняти в перспективі одне з провідних місць у структурі регіонального господарського комплексу. Тому сьогодні надзвичайно актуальним є питання вибору оптимальної стратегії розвитку рекреаційної індустрії і здійснення ефективної політики її практичної реалізації.

Для рекреології характерні такі проблемні питання:

1. дослідити економічні передумови розвитку рекреаційної індустрії;

2. здійснити комплексну оцінку рекреаційних ресурсів та територій;

3. обгрунтувати основи формування політики рекреаційного освоєння;

4. запропонувати шляхи та напрямки, териториальні перспективні моделі рекреаційної індустрії у різних регіонах.

Первинне накопичення матеріалу про рекреаційні ресурси, територіальну організацію рекреаційної діяльності та її суспільні наслідки; а також формування понятійно-термінологічного апарату і системи методів дослідження відбувалося в рамках багатьох наук, але найбільш значний розвиток ця проблематика здобула в межах географії (рекреаційна географія), економіки (рекреаційна економіка), антропоекології і медицини (рекреаційна медицина).

Сучасна рекреалогія значною мірою спирається на теоретичну базу (перш за все у сфері обґрунтування рекреаційних систем), напрацьовану географами радянського періоду — Ю.О. Вєдєніним, М.С. Мироненком, О.О. Мінцем, І.І. Пірожніком, І.Д. Родічкіним, B.C. Преображенським, І.Т. Твєрдохлєбовим, П.Г. Царфісом та ін. Серед українських науковців значний внесок у її розвиток зробили Стафійчук, Л.О. Багрова, О.О. Бейдик, М.І. Долішній, В.К. Євдокименко, М.П. Крачило, В.І. Мацола, Т.Ф. Панченко, Н.В. Фоменко та ін. Найбільш цитованими у вітчизняних працях зарубіжними дослідниками туристсько-рекреаційного комплексу є А. Александрова, І. Зорін, В. Квартальнов, М. Клаусон, Й. Майєр, П. Марріотт, К. Міллз, Д. Ніколаєнко, К. Рупперт, В. Скотт-Вілльямс, Дж. Р. Уокер, В. Фостер та ін.