34.Проблема правосуб’єктності юр і фіз. Осіб

Фізичні особи.

Основними аргументами, які засвідчують наявність у таких осіб міжнародної правосуб'єктності, є такі:

- здатність фізичної особи володіти правами і виконувати обов'язки, що безпосередньо виникають із норм міжнародного права. Так, значну кількість міжнародних актів у сфері прав людини адресовано безпосередньо фізичним особам. До таких, зокрема, можна віднести Пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенцію про захист основних прав і свобод людини 1950 р. та інші, на які можна безпосередньо посилатися як у національних, так й у міжнародних органах;

- можливість брати участь у міжнародних правовідносинах, Фізична особа, зокрема, стає безпосереднім учасником міжнародних відносин у випадку, коли звертається у міжнародні органи, наприклад, Європейський суд прав людини. Схожа ситуація виникає у випадку звернення особи в порядку, передбаченому Резолюцією 1503, тощо;

- здатність фізичної особи нести відповідальність, що виникає безпосередньо із норм міжнародного права. Упродовж двох останніх десятиліть почастішали випадки притягнення особи до кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права. При цьому варто зазначити, що така відповідальність не опосередковується застосуванням національного законодавства, а виникає безпосередньо із норм міжнародного права і, як правило, її застосовують органи міжнародної юстиції.

Юридичні особи.

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу питання про міжнародну правосуб'єктність юридичних осіб, необхідно зауважити, що їх можна розділити на декілька видів, зокрема: національні юридичні особи та ТНК. Іноді до них також відносять міжнародні неурядові організації. І якщо між першими двома видами нині немає якоїсь принципової відмінності, то правовий статус, а отже, й обсяг міжнародної правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій має свої особливості.

Більшість авторів справедливо зазначають, що при вирішенні питання про міжнародну правосуб'єктність національних юридичних осіб та ТНК варто виходити із тих самих міркувань, що й стосовно фізичних осіб. Як відомо, міжнародні акти надають права не лише фізичним особам. Деякі з них адресовані також і юридичним особам. Вони можуть брати безпосередню участь у міжнародних правовідносинах, нести відповідальність за порушення норм міжнародного права тощо.

35.Поняття форми та види визнання

Визнання поєднує в собі два акти - політичний та юридичний. Перший полягає у схваленні чи несхваленні новоствореної держави, уряду, національно-визвольного руху. Стосовно визнання як юридичного акту, то він тягне встановлення певних правовідносин, що регулює міжнародне право.

Обов'язку визнання не існує. Визнання є суверенним правом кожної держави і не повинно впливати на її відносини з іншими суб'єктами міжнародного права. Питання про визнання найчастіше виникає у випадку виникнення нової держави (незалежно від способу - поділ чи, навпаки, об'єднання), а також коли у вже існуючій державі до влади неконституційним шляхом приходить нова політична сила. Окремим випадком потрібно вважати визнання воюючою чи повсталою стороною.

Визнання здійснюється компетентним органом держави. Відповідно до п. 4 ст. 106 Конституції України, рішення про визнання у нашій державі приймає Президент України. Однак варто наголосити, що визнання не завжди є явно виражене. У деяких випадках акт визнання може випливати з факту встановлення дипломатичних чи консульських відносин.

Надане визнання, як правило, не може скасовуватись чи відкликатися. Хоча такі випадки відомі в історії. Так, Франція у 1918р. відкликала своє визнання Фінляндії, коли в останній хотіли коронувати родича німецького Кайзера Вільгельма II. Та після того, як Фінляндія відмовилася від таких планів, Франція повторно визвала її. Ще більш цікавим є акт визнання комуністичного уряду Китаю США у 1979 р. Цим актом одночасно було скасовано визнання уряду Республіки Китай, що знаходився у ТайванЗа обсягом і характером відносин між державами вирізняють дві форми визнання: "de-jure" і "de-facto". І перше, і друге є офіційними визнаннями. Хоча останнє іноді ще називають неповним визнанням. Його, як правило, застосовують у випадках, коли є сумнів щодо подальшого існування визнаної держави. Такий вид визнання не оформляється юридично, а полягає у фактичному налагодженні зносин. У випадку необхідності такий вид визнання може бути відкликано. Стосовно визнання "de-jure", то воно є повним і тягне встановлення офіційних дипломатичних та консульських зносин.

Визнання "ad hoc" - особливий вид визнання, який здійснюють тимчасово, зазвичай для певної конкретної ситуації чи випадку. Як приклад можна навести ситуацію, що мала місце на початку 90-х років XX ст. під час війни в так званій Придністровській Молдавській республіці. Загалом не визнаючи уряд цієї республіки, Молдова визнала її для того, щоб підписати угоду про обмін полоненими. Такий тип визнання не створює довготривалих наслідків і не тягне обов'язку вступити в дипломатичні чи інші зносини.

36.Визнання Держави

Під визнанням у міжнародному праві розуміють акт вже існуючої держави, в якому вона виражає свою волю встановити певні відносини з новою державою як суб'єктом міжнародного права.

Інститут визнання включає поділ на види і форми визнання. Під видами визнання слід розуміти визнання держав; урядів; народів, що реалізують право на самовизначення, або національно-визвольних рухів; воюючої і повсталої сторони; організацій або рухів опору.

Необхідність визнання держави виникає, коли на міжнародній арені з'являється нове державне утворення. Рішення про визнання нової держави оформлюється офіційним актом вищих органів держави. Відповідно до п. 4 ст. 106 Конституції України, таке рішення ухвалює Президент України. Аналогічне положення діє і в Російській Федерації. Було б доречніше таке повноваження надати вищому колективному державному органу - парламенту або уряду, можливо, президенту, але за згодою парламенту. Пояснюється це тим, що акт визнання призводить до важливих політико-правових наслідків. Скажімо, нескладно спрогнозувати різке ускладнення відносин з КНР або Росією у разі ухвалення рішення президентом будь-якої держави про визнання Тайваню або Чеченської Республіки Ічкерія. Тому суб'єктивний фактор на акт визнання повинен впливати мінімально, а це можливо при колегіальному ухваленні рішення про визнання або невизнання будь-якої держави.

37.Визнання уряду

Визнання уряду у вигнанні (визнання емігрантського уряду) є особливим видом визнання урядів. Така практика була широко поширена під час Другої світової війни і слугувала насамперед меті підкреслити незаконний характер фашистської окупації ряду європейських країн і позбавлення їхньої державності. Це стосувалося урядів Польщі, Франції, Чехії та деяких інших, що були вигнані з території своїх держав і знайшли захисток в інших країнах, або в цих країнах були сформовані (Польський емігрантський уряд на чолі з Миколайчиком у Великобританії, Французький Комітет національного визволення, що очолювався генералом Де Голлем, в Алжирі, Чехословацький уряд на чолі з президентом Е. Бенешом у Великобританії). Міжнародне визнання уряду у вигнанні відбувалося при наявності визначених критеріїв: а) тісного зв'язку такого уряду зі своїм народом; б) наявності підпорядкованих такому уряду військових формувань, що борються за визволення своєї країни (дивізія ім. Т. Костюшко, що складалася з чехів і словаків, яка воювала разом із Червоною Армією; армія Крайова Рада народова (у польського уряду у вигнанні) і з 1944 року Армія Людова, що воювала разом із Червоною Армією (у Люблинського уряду); повітряна ескадрилья «Нормандія-Неман». що боролася разом із Червоною Армією, і військове формування в Північній Африці у французького Уряду). Слід зазначити, що емігрантський уряд часто втрачає зв'язок із відповідною територією і тому перестає представляти дану державу в міжнародних відносинах. Тому визнання уряду у вигнанні є заходом, що носить тимчасовий і винятковий характер. В даний час такий вид визнання використовується досить рідко.