33.Міжнарродна правосуб’єктність тнародів які борються за самовизначення

Характерною рисою сучасного міжнародного права є затвердження принципу рівноправності і самовизначення народів. Становлення цього принципу відбувалося в умовах завзятої боротьби народів різних регіонів світу проти колоніалізму та інших форм залежності. У Статуті ООН принцип рівноправності і самовизначення народів закріплений як загальновизнана норма міжнародного права. Одна з цілей ООН - розвиток дружніх відносин між державами "на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів" (п. 2 ст. 1).

У Статуті ООН й інших документах цієї організації зафіксовано право народів, а не націй, на самовизначення. Зроблено це, мабуть, тому, що існують полі- і моноетнічні народи. І якби був проголошений принцип самовизначення націй, то його застосування до поліетнічних народів викликало б очевидні труднощі. Щоб уникнути цього і був закріплений принцип самовизначення народів, який передбачає самовизначення нації або націй як складової того або іншого народу. Професор А. Ейде (Норвегія), член Підкомісії ЕКОСОР із попередження дискримінації і захисту меншин, аналізуючи міжнародно-правове поняття "народ", абсолютно справедливо зазначає, що під народом слід розуміти демос, а не етнос.

Принцип самовизначення народів отримав подальший розвиток у таких міжнародних актах: Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, прийнята на 15-й сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1960 р., Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р. В останній декларації, зокрема, проголошується: "Через принцип рівноправності і самовизначення народів, закріпленого в Статуті ООН, всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту"1. Аналогічне положення закріплено в ст. 1 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 р. і в ст. 1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., які є загальними міжнародними договорами.

Зазвичай народи реалізують право на самовизначення під керівництвом національно-визвольних рухів, організацій і фронтів, які й виражають їх суверенну волю на міжнародній арені, а щодо самих народів здійснюють законодавчі й виконавчі функції. Таким чином, народи стають учасниками міжнародно-правових відносин, тобто суб'єктами міжнародного права. Так, народ Намібії реалізував право на самовизначення під керівництвом Народної організації Південно-Західної Африки (СВАПО), Анголи - Народного руху за визволення Анголи (МПЛА), Алжиру - Фронту національного визволення (ФНВ) Алжиру. Боротьбу палестинського народу за створення власної держави очолює Організація визволення Палестини (ОВП). Після здобуття незалежності національно-визвольні рухи, організації і фронти, як правило, стають правлячими політичними партіями у своїх країнах.