31. Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій

Поряд із державами все більшу роль у міжнародних відносинах відіграють міжнародні організації. Нині є понад 500 міжнародних організацій, тобто їхня чисельність давно перевищила кількість усіх інших суб'єктів міжнародного права.

Однак варто зазначити, що не всі міжнародні організації мають статус суб'єкта міжнародного права. За загальним правилом, суб'єктами міжнародного права визнають виключно міжурядові організації, тобто такі, які створені державами. Питання про визнання суб'єктами міжнародного права міжнародних неурядових організацій і надалі залишається спірним. Саме тому, коли ми будемо говорити про міжнародні організації, матимемо на увазі лише міжурядові.

Оскільки міжнародні організації є вторинними суб'єктами міжнародного права, то їхня міжнародна правосуб'єктність є похідною від правосуб'єктності держав. Уперше питання про правосуб'єктність міжнародних організацій виникло у зв'язку з діяльністю Ліги Націй, але так і не було вирішено до її ліквідації. Після Другої світової війни було створено ООН, що знову актуалізувало питання правосуб'єктності міжнародних організацій. Тому, коли у 1948 р. у Палестині було вбито службовця ООН, організація звернулася у Міжнародний суд ООН. У своєму консультативному висновку "Про відшкодування шкоди, заподіяної на службі ООН" цей авторитетний судовий орган підтвердив, що ця організація володіє міжнародною правосуб'єктністю. З цього моменту більшість учених вважає, що міжнародні організації володіють міжнародною правосуб'єктністю. Це підтверджується в низці міжнародних угод. Так, наприклад, у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. зазначено, що міжнародна організація володіє такою правоздатністю укладати міжнародні договори, яка необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей. При цьому практика укладення міжнародних договорів з державами або між собою повинна відповідати їх установчим актам.

Міжнародна правосуб'єктність міжнародної організації базується на положеннях, що закріплені в установчих документах - статутах та інших актах, які визначають її обсяг, виходячи із завдань та функцій цієї організації. Однак загальновизнано, що нині всі міжнародні міжурядові організації мають міжнародну правосуб'єктність.

32.Державоподібні утворення як суб’єкти міжнародного права

Державоподібне утворення - це особлива історично сформована політико-релігійна або політико-територіальна одиниця (Ватикан, Мальтійський орден).

Міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень, до яких належать так звані вільні міста та території (Краків — до 1846 р.; "вільна держава Данциг" - 1920-1939 рр.; "вільна територія Трієст"); а також такі специфічні утворення як Ватикан і Мальтійський Орден обумовлюється міжнародними договорами. Державоподібні утворення мають певну подібність з державами, проте не володіють у повному обсязі притаманними державам ознаками.

Їх часто називають квазі-суб'єктами міжнародного права. Наприклад статус Ватикану - резиденції глави католицької церкви (Папи Римського) в особливому районі Риму - у даний час визначений угодою 1984 р. між Італією і "Святим престолом" (так Ватикан іменується в міжнародних актах).

Такі учасники міжнародних відносин мають право укладати міжнародні договори з іншими суб'єктами міжнародного права, відкривати дипломатичні та інші представництва, брати участь у роботі міжнародних організацій тощо.

Як і раніше, спірною є думка про правосуб'єктність індивідів (фізичних осіб) у міжнародному праві. Так, австрійський юрист-міжнародник А. Фердросс, розглядаючи поняття і види суб'єктів міжнародного права, відзначав, що "суб'єктами міжнародного права є особи, поведінка яких регулюється безпосередньо міжнародним правопорядком".

Американський юрист Ч. Хайд у своїй багатотомній праці "Міжнародне право, його розуміння і застосування Сполученими Штатами Америки" зазначав, що у численних багатосторонніх договорах відображається властиве різним групам держав усвідомлення необхідності обмежити свободу фізичних осіб вчиняти протиправні дії (наприклад, проти дипломатичних та інших "представників" держав), які, якщо їх не припиняти, зробили б неможливим міжнародне спілкування.

Слід згадати, що Україна ратифікувала 1996 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Відтепер є реальна можливість кожного громадянина України за потреби і якщо вичерпані всі національні засоби звертатися для захисту своїх прав у Європейський суд з прав людини. При цьому кожна така фізична особа стає стороною у відносинах із суверенною державою, тобто стає учасником міжнародних правовідносин. Отже, індивід дедалі безпосередніше й тісніше контактує з міжнародним правом, розширюється обсяг його міжнародної правосуб'єктності.

Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава почала свою новітню історію з моменту прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 p., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним референдумом. Суверенітет України як об'єктивно властива з моменту виникнення будь-якої держави особливість, характеризує верховенство держави на всій її території і незалежність у міжнародних відносинах. Саме суверенність, притаманна тільки державам, визначає характерні риси держави і як суб'єкта міжнародного права. На основі своєї суверенності Україна ipso facto (в результаті факту свого існування) стала суб'єктом міжнародного права - носієм юридичних прав та обов'язків.