19) Теологія Фоми Аквінського: онтологія, співідношення віри і розуму, доведення буття Божого.

Стверджує що безпосереднє пізнання надприродного неможливе, бо наші можливості обмежені чуттєвістю і розумом.

Основна ідея − це підпорядкування філософії релігії, знання − вірі, істини − Божественному Одкровенню. Він обґрунтував п'ять способів доведення буття Бога.

1. "Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше" - необхідність віри в першодвигун, або в Бога.

2. "Продуктивна причина" - Бог.

3. Неможливо допустити випадковий характер світу - абсолютно необхідна причина, якою може бути надприродне - Бог.

4. Існування в світі різних ступенів тих або інших якостей обумовлює існування абсолютного мірила, щодо якого ці різні ступені набувають визначеності як одне - Бог.

5. Причиновість це обов′язково цілеспрямованість. Має бути той , хто цілеспрямовує існування світу.

Людина, на думку Фоми, має раціональну природу: "Розум є наймогутніша природа людини". Призначення людини - розуміти і діяти з розумінням.

Про свободу людини. розум - причина свободи. Людина вільна в тому смислі, що, йдучі до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна - вільна віддалятися від мети.

Про добро і зло. Для Фоми витоки фізичного і морального зла - можливість кінцевого буття, в межах якого нам знайомі мутації й смерть, свобода раціональних істот, які не визнають своєї спорідненості з Богом. Корінь зла в псуванні духу й свободи.

Про душу й можливість до пізнання. Фома визначає людину як мікрокосмос, як цілісність. початком цієї цілісності є душа. Душа містить всю природу людини. Чим сильніше в людині душа, тим більше в людині здібність до пізнання.

Згідно з Фомою матерія не може існувати окремо від форми, проте форма може існувати окремо від матерії у вигляді образів. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищої форми чи Бога, а також що Бог - істота чисто духовна.

Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм.

20)Світоглядні ідеї представників філософії Відродження.

Епоха Відродження (ХУ-ХУІ ст.) приходить на зміну середньовіччю як наслідок занепаду феодальних соціальних інституцій і становлення буржуазного суспільства.В сфері культури епоха Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієнтований на людину, тобто тип гуманістичної культури.Характерними ознаками культури цього періоду були такі:1. Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації суспільного життя загалом.2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.3. Ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури в противагу релігійній домінанті в культурі середніх віків.4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.5. Широке використання теорії «подвійної істини» для обгрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.6. Переміщення людини, як основної цінності, в центр світу і в центр філософії.Варто насамперед уяснити, що в оцінці людини Відродження рішуче розриває з традиціями середньовіччя. Це виявляється в тому, що воно замінює «геоцентричний» тип світогляду, притаманний середнім вікам, на «антропоцентричний», тобто світогляд, орієнтований на людину". На цій основі формується нова гуманістична філософська антропологія. І хоча мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони «підносять» людину до рівня Бога. Людина — це не «тварь», а творець. Людська природа не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладено в ній Богом.В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості. Спільними рисами натурфілософських концепцій Відродження були:1.В цих системах світ розуміється як жива істота, яка в певній мірі наділена душею ;2.В цих концепціях світ осягається як цілісність, як єдність, співпадання протилежностей.3. Людина тлумачиться як частина природи і має ідентичні їй властивості.В традиц рел тлумаченні Бог розуміється як особа, що знаходиться над світом і, виходячи із своєї волі, довільно створює світ. Світ включений в сутність Бога, а Бог-це і є світ в цілому. Світ, отже, ніколи не створюється, він існує завжди, як завжди існує Бог. Це є релігійна форма пантеїзму.