13)Онтологічна, гносеологічна і соціальна проблематика філософії Платона.

Платон − засновник об'єктивно-ідеалістичного напрямку у філософії.

Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей - дійсний, справжній, вічний, вихідний. Світ речей - недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, - нестабільний, змінний, перебуває у невпинному русі, тоді коли світ ідей - стабільний, постійний, вічний.

Кожна річ має свою назву, свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самої речі. Речі виникають і зникають, а ідеї про речі залишаються завжди, вічно. матерія, розглядається ним як результат нематеріальних ідей, котрі передують речам та існують самі по собі, незалежно від людини і її свідомості. Платон вважав, що буття незмінне і вічне. Однак допускав його суперечливість. Він стверджував, що вищі види буття, такі, як рух і спокій, містять у собі суперечності. Такі види буття: і єдині, і множинні; і вічні, і змінні; і рухливі, і спокійні.

Безперечною заслугою Платона в історії філософії є його вчення про роль понять у процесі пізнання, які є вічними. Речі виникають і зникають, а поняття про них лишаються назавжди. Платон з'ясовував діалектику понять, виходячи з їх протиставлення, суперечливості. Бо пізнати істину можна лише тоді, коли є протилежні думки, що щось існує і одночасно, що це щось - не існує.

14)Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.

Аристотель - найвидатніший античний філософ. логіку, діалектику, теорію пізнання, психологію, фізику, зоологію, політику, педагогіку, риторику, етику, астрономію.

Філософ не погоджувався з думкою Платона про те, що ідеї утворюють особливий світ. Аристотель був переконаний, що "ідеї" не можуть існувати окремо від самих речей.

Аристотель визнавав об'єктивне існування матеріального світу. Матеріальний світ існує без втручання будь-яких вигаданих "ідей". Природа, на думку філософа, - це сукупність речей, що перебувають у вічному русі і змінах.

Аристотель є творцем формальної логіки, її важливих принципів (законів): принципу недопустимості суперечностей, принципу виключення третього тощо.

Аристотель один із перших розробив і застосував у пізнанні такі методи дослідження, як індукція і дедукція - рух думки від окремого до загального (індукція) і від загального до окремого (дедукція).

Він розрізняв шість форм руху: виникнення, знищення, перехід з одного стану в інший, збільшення, зменшення, переміщення.

Держава, на думку філософа, є продуктом земного походження. Вона створюється задля досягнення загального блага. У своїй праці "Політика" Аристотель виділяє три правильних форми такого устрою і три неправильних. До правильних він відносить: монархію (влада одного, що переслідує загальне благо); аристократію (влада небагатьох, кращих представників, котрі здійснюють її в інтересах усіх громадян); політію (влада більшості, яку відбирають на основі певного цензу і яка переслідує загальні блага людей).

Неправильні форми державного устрою: тиранія (влада одного, який керується власною вигодою, своїми інтересами; олігархія (влада небагатьох заможних людей, котрий переслідує тільки власну вигоду; демократія (влада більшості незаможних громадян, яка здійснюється в інтересах суто цієї більшості).