10)Філософія і теологія: спільне та відмінне.

Теологія - вчення, предметом пізнання якого є Бог і все, що з Ним пов'язано.

Світогляд середніх віків був в основному теологічним. У час переходу від античності до Середньовіччя найбільш прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості людини, було християнство.

Вищою формою ідеології освічених людей була теологія або релігійна філософія,

В XI ст. виник інтелектуальний рух, який називали схоластикою (від лат. schola — школа). Схоластика — це філософія, що виходить із теології,

видатний середньовічний філософ і теолог, Фома Аквін-ський, його Філософська система базувалася на принципі «гармонії» віри і розуму. Він проголосив Бога творцем і управителем світу, вважав найвищим принципом пізнання «істини одкровення», розглядав філософію як «служницю теології», проголошував вищість церковної влади над світською.

Вони домагалися звільнення філософії від втручання теології, чим фактично визнавали відокремлення розуму від віри. Така концепція заперечувала божий промисел та розвивала вчення про єдність інтелекту.

У XIV ст. ортодоксальна схоластика, що базувалася на твердженні про можливість примирення розуму та віри на основі підкорення першого одкровення, стала критикуватися радикально настроєними англійськими філософами Дунсом, вони вимагали розмежування сфер віри, розуму, теології та філософії.

Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати христянські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини. '

11)Досократичний період античної філософії.

Антична натурфілософія – це сукупність філософських спроб ранніх грецьких філософів тлумачити і пояснювати природу.

Досократи - філософи античного періоду до Сократа

Найвизначніші філософи-досократики: Фалес, Піфагор і піфагорійці, Парменід і його послідовники (Елейський школа), Демокріт. У центрі уваги всієї філософії досократики — космос, його елементарні першооснови, причини різних природних явищ, тому ця філософія називається також космологічною і натурфілософією.

філософи у всьому сущому шукали спільне первоначало (архé). Фалес стверджував, що єдиною першопричиною і основою речей є Вода. Анаксімен вважав, що першопочатком є повітря, своєрідна пневма. А Емпедокл вважає за основу всього сущого чотири елементи, що приводяться в рух силами любові і ненависті: вода, земля, вогонь і повітря.

Для Піфагора архе полягає у числі – початку знання, міри, пропорції, законів, часу, руху, рахунку, фігур, тіл, гармонії. Згодом з теорії чисел виникає математика, ну мерологія

Для атомістів найменшим, неподільним, вічним, незмінним елементом речей є атоми.

Варто знати, що Парменід розвиває першу теоретичну онтологію. Буття – те, що дає існування, воно всеосяжне. Буття – єдине, неподільне і нерухоме, вічне теперішнє без початку і кінця.

софісти були першими, хто взявся відповісти на питання політичної практики, навчаючи молодих людей логіці, риториці, політиці, етиці та праву. В цілому софісти відстоювали наступні філософські ідеї: реальність пізнавана лише у феноменах; будь яке знання є суб’єктивним; неможливо об’єктивно встановити істину чи хибність твердження.

12)Моральна та логічна проблематика філософії Сократа. Сократ відмовився від дослідження природи. Предметом філософії може бути лише те, що доступне людині, тобто її душа. Звідси і відомий афоризм Сократа: "Пізнай самого себе". Самопізнання є, таким чином, головним завданням філософії.

Сократу належить крилата фраза: "Я знаю, що я нічого не знаю". На його думку, такий сумнів повинен стимулювати процес пізнання, "самопізнання", поглиблення знань.

Індукція Сократа - це пошук "загального" не в об'єктах природи, а в поведінці людини, її різноманітних "доброчесних" вчинках. філософ намагався визначити такі поняття - як добро і зло, мужність, мудрість, справедливість, обман тощо. Сократ одним із перших філософів звернув увагу на значення понять у процесі пізнання, прийоми їх визначення і застосування, однак лише для етики.

Сократ розуміє свою філософію як майєвтику (повивальне мистецтво), оскільки він хоче бути лише помічником у досягненні розуміння та самопізнання, котрі кожен мусить знаходити в собі самому, оскільки їх не можна засвоїти ззовні

Таким чином, філософське вчення Сократа було у своїй основі ідеалістичним. Його характерними рисами були: відмова від дослідження природи, віра у світовий дух, світовий розум, концентрація зусиль лише на самопізнанні, абсолютизація етичних проблем.

Саме його розуміння філософії є причиною того, що Сократ сам не заснував жодної школи.