5. Основні методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) та функції (світоглядна, критична, методологічна) філософії.

Метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, які сприяють розв'язанню теоретичних чи практичних проблем.

Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого — взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів.

Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає формування понять, якими оперує філософія. Найбільш плідно спрацьовує в естетиці, філософії культури, філософській антропології, психології — там, де загальні поняття, типи, види не виводяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у науці залежності від фактів. Вадою цього методу є довільність інтуїції.

Трансцендентальний метод. Запроваджений у філософію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб'єктивних умов (засад) його формоутворення. Передбачає певний ракурс бачення — суб'єкт виступає «творцем» сущого, що часто межує із суб'єктивізмом.

Герменевтика. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури. Скажімо, смисл поняття «живе» з'ясовується на основі функціонування його в певній культурі (в Греції, наприклад, весь космос мислився як щось живе, а механістичний світогляд зводив його до механізму тощо).

6. Основні методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) та функції (світоглядна, критична, методологічна) філософії.

Функції філософії. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

— світоглядна функція, пов'язана передусім із поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм знань

— пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття

— прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву» , виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

— освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей.

7) Філософія як мудрість (образ життя), наука (система знань). Філософія як теоретичне та практичне світогляд+дне знання.

Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, “сутнісного і вічного”, дає змогу розкривати закономірні зв’язки. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв’язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання.

Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків..

Філософія як наука. Ніби так, бо займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук – вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляються науковцям різного фаху в їх творчих пошуках.

не все теоретичне знання є власне філософським. Водночас і філософія є не лише теоретичним знанням.

Можна окреслити таку ієрархію соціального знання. Найширшим шаром є буденні знання, практичні у вужчому значенні слова. Над ними містяться знання наукові — теоретичні знання, які класифікують, обґрунтовують та об’єднують буденні знання у межах окремих соціальних і гуманітарних дисциплін. Найвищий щабель ієрархії обіймає філософське знання.