70. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи сучасної культури.

В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з поняттям культури. Поняття "цивілізація" було введено у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Поняття "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.Особливе місце в культурологічних дослідженнях посідає проблема співвідношення культури і цивілізації. Якщо поняття "культура" є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні, то поняття "цивілізація" в науковому плані і на рівні буденного сприйняття є найбільш неоднозначним із усього понятійного апарату культурології.Завдяки зусиллям філософів і істориків слово культура перетворилось на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень. Діалектична взаємодія понять "культура " і "цивілізація ", філософський аналіз сутністних зв'язків, наукове прогнозування розвитку "цієї пари" на сьогодні виявились найменш дослідженими. В той же час увага до їх співвідношення є чи не найбільшою, ніж до усіх питань культурології разом узятих.Першим аргументовано підійшов до проблеми кризи культури, О. Шпенглер, праця якого «Занепад Європи» стала подією в Європі. І річ не тільки в розвинутій ним ідеї культурно-історичного циклу, поєднаного з принципом дискретності (роздільності) локальних культур.

71. Класифікація (матеріальні-духовна; цінності цілі та цінності засоби) та функції (нормотворча, смисложиттєва) цінностей.

Цінність - філософське поняття, з допомогою якого і характеризується соціально-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства, індивідів.

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Функції цінностей.Цінності відіграють важливу роль в житті суспільства. Загалом цінності виконують такі функції: Функція конституювання сенсу життя. З'ясовуючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цінності конституюють сенс людського життя, утворюють його духовну основу. Людина не завжди свідомо формує свій духовний стрижень. Як правило, він конституюється під впливом притаманних певному суспільству релігійних і традиційних цінностей Орієнтаційна функція цінностей. У житті людини і суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності. Будучи орієнтирами, вони постають у формі ідеалів — вільно прийнятих зразків поведінки, прообразів досконалих предметів, які орієнтують людину на піднесення над буденною реальністю. Нормативна функція цінностей. Вона тісно поєднана з орієнтаційною функцією. Як відомо, цінності не тільки формують ідеали, вони передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами діяльності людей. Норми — це правила, вимоги, закони поведінки, які виводяться із сенсу цінності. Серед них виокремлюють моральні, правові, естетичні, звичаєві, технічні, харчові та ін. Основою кожної норми є певна цінність.

Отже, цінності є невід'ємною складовою духовного життя людини, обґрунтовують ідеали і норми, єднають суспільство духовно.

72. Поняття цінностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні). Проблема справжніх і не справжніх цінностей. Аксіологія -- філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині -- чисте повітря, воду, ко-рисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це -- природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності. Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, віталь-ні цінності), а її антиподом -- хвороба. Цінностями є пев-ні душевні стани (психічні цінності) -- відчуття комфор-ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти-лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя. Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла-года в суспільстві, порядок, мир, демократія. їм протисто-ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа-ли людства (добро, прекрасне) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались (художні твори, релігійні). їх антиподами є зло, неістина, по-творне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей -- одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні -- моральні, релігійні, художні, політичні та ін. З огляду на роль цінностей у житті людини виокрем-люють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потре-бують обґрунтування, а мають значення самі по собі. їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Та-кими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, жит-тя, кохання, щастя. Цінності-засоби служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлен-ня до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуван-ню людини.

73. Поняття суспільства. Структура суспільства: традиційний та сучасний вимір. Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної філософії зокрема. У філософії Нового часу були розповсюдженими натуралістичні концепції суспільного життя, тобто пояснення суспільних явищ виключно діями природних закономірностей: фізичних, географічних, біологічних тощо, або ж особливостями людини як природної істоти (раса, стать та ін.) Ідеалізм занадто одухотворює людину, відриває її від природи, перетворює духовну сферу суспільного життя в самостійний і визначальний чинник його існування і розвитку. У цих тлумаченнях суспільства його сутність вбачається у комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів тощо (звідси принцип “Ідеї правлять світом”).Поширеними є й релігійні концепції суспільства, адже світові релігії (християнство, іслам, буддизм), як і національні (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство) мають свої трактування суспільного й державного устрою, в основі яких – ідеї божественної передвизначеності суспільного життя.Марксистська філософія стверджує, що у соціальний організм людей пов’язує не спільна ідея чи спільний Бог, а матеріальне виробництво – продуктивні сили й виробничі відносини. Поняття “суспільні відносини” в літературі вживається у двох розуміннях: в широкому, коли мають на увазі всі, будь-які відносини між людьми, оскільки вони складаються і реалізуються у суспільстві (у тому числі і міжособистісні відносини); у вузькому, коли під ними розуміють лише відносини між великими соціальними групами, які мають безпосередньо соціальний характер (виробничі, міжкласові, міжнаціональні, екологічні, міжнародні та внутрішні тощо). Соціальні відносини складають соціальну систему суспільства, яка відображається у понятті “соціум”. Ця система є впорядкованою, самокерованою цілісністю багатьох різноманітних суспільних відносин, носієм яких є індивід та ті соціальні групи, в які він включений (про це мова далі). Соціальними інститутами є певна сукупність установ, соціальних норм культурних взірців, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та дії, систему поведінки у відповідності до цих норм.

74. Поняття суб’єкта суспільного розвитку: рід, плем’я, народ, нація, етнос. Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву «соціальної структури суспільства», тобто сукупність «мікросоціумів» — соціальних груп, спільнот, котрі є Суб'єктами суспільного життя. По-друге, це є система основних сфер життєдіяльності суспільства і відповідних до них суспільних.Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять Історію. Серед факторів, що обумовлюють формування соціальних" спільнот та груп, є і природні (ознаки статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші, ознаки). Так, можна " виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), Соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), СОЦіально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). Протягом усієї історії первісного суспільства домінуючими були кровнородинні зв'язки. Рід якраз і є формою спільності людей, що заснована на кровнородинних зв'язках і веде своє походження по одній лінії — материнській (у період матріархату) чи батьківській (у період патріархату), має спільну мову, спільні звички, релігійні вірування та деякі елементи первісної культури. Плем'я утворюється з сукупності близьких одна одній родових общин, як правило, з певної кількості пов'язаних шлюбними відносинами родів. Плем'я — це відносно стала спільність людей, що характеризується кровнородинними відносинами, певною спільністю співплеменників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, спільними елементами первісної культуриНарод (грецькою - етнос) - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації , а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.Народність — це соціально-етнічна спільність людей, що характеризується спільністю території, єдиною мовою , елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побутовий спосіб (уклад) життя, свої види господарської діяльності, свої обряди, традиції, свою збірну назву. Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв'язків між окремими народностями, об'єднання місцевих ринків всередині тієї чи іншої держави в загальнонаціональний та інші фактори привели до появи більш зрілої, розвиненої соціально-етнічної спільності людей — нації.

75. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального суспільств. Агра́рне суспі́льство — поняття, що характеризує доіндустріальну стадію розвитку суспільства від виникнення продуктивного господарства до промислового перевороту, промислової революції. Синоніми аграрного суспільства — «традиційне суспільство» та «селянське суспільство». Поняття почало активно вживатися у 1950—60-ті роки внаслідок поширення концепції індустріального суспільства. На цьому етапі вже з'являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.У «індустріальному суспільстві» формується нова класова структура. Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.Концепція «постіндустріального суспільства». Загальномето-дологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами. Інформаційне суспільство — одне з численних понять низки концепцій, які конкретизують теорію постіндустріального суспільства (Даніель Белл). Найбільш репрезентованими є концепція її «третьої хвилі» (Елвін Тофлер) та І.с. (Лайнон, Масуда). Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський). Основна ідея концепцій І.с. полягає у тому, що суспільство, котре раніше позначалося як постіндустріальне, швидко набуло ознак, які дають підстави стверджувати, що воно є інформаційним. Це означає, що основною ознакою цього суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу.