65. Людина як «індивід» та «індивідуальність», «особа» та «особистість».

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах. Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю. Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Можна виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, та ін.

66. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини. Види діяльності (інтелектуальна, фізична, релігійна, політична, громадська).

Поняття "Практика" походить від грецького слова "праксис", що в перекладі означає "діяння", "активність", "діяльність". Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомоПід практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом реалізації, практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини, яка включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання; це чуттєво-предметна форма життєдіяльності суспільне розвинутої людини з освоєння природної і соціальної дійсності, а також специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття в цьому світі. Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини. Досвід — це перш за все сукупність всього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність) і що вона усвідомлює; людина може мати досвід про саму себе, про свої здібності, про свої чесноти і вади, людина також може мати досвід і про думки, ідеї, знання (внутрішній досвід). У філософії досвід є основою всього непонятійного знання про дійсність. До досвіду повинна зводитися вся наука, вона повинна бути достовірною; в той же час пізнанню не можна зупинятися тільки на досвіді.

67. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії. Діалектичному синтезу необхідності і свободи передувало історично зростаюче усвідомлення їх граничної протилежності. Науковим підґрунтям цього усвідомлення були успіхи спочатку у вченні про природу, а потім і у антропології – у вченні про людину. Це властиво для XVII і XVIII століть Особистість – система соціально значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Визначається певною системою суспільних відносин, культурою, обумовлена також і біологічними особливостями. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей (позитивних і негативних), що носять соціально значущий характер. Ця система динамічна, рухлива, але водночас і доволі стійка. І відіграє важливу роль у історії людства.У російській філософії велику увагу питанню особистості приділяв В. Соловйов. Він вважав, початком прогресу від вищого до нижчого у суспільстві є особистість в силу властивого їй необмеженого прагнення до кращого. Особистість – динамічний елемент, а дане суспільство – статистична сторона людського життя. Отже, існує дуже багато різноманітних поглядів на роль постаті в історії. Це й зрозуміло, бо скільки людей, стільки й думок. На мою думку, особистість дійсно відіграє важливу роль в історії. Приклад: з 1648 по 1676 роки тривала Національна революція українського народу. Почав її справді видатний син українського народу Богдан Хмельницький, і під його проводом українці здобули ряд яскравих перемог. Однак після його смерті у 1657 році ситуація змінилася - не знайшлося людини, яка б могла гідно продовжити справу Хмельницького. З іншого боку, Хмельницький діяв не сам - за ним стояв майже весь український народ. Отже, правий і Х. Ортега-і-Гассет, що наголошував на значенні мас в історії. Тому саме спільні дії сильних особистостей і народу зумовлюють прогрес людства.

69. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури. Культу́ра — сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних цінностей, створених людством протягом його історії.Форми культури: Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення. Духовна культура. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Різновидами соціальної культури людини є політична культура людини, економічна культура людини, правова культура людини, моральна культура людини, релігійна культура людини тощо. Інформаційна культура — її основою є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, ефективної життєдіяльності в інформаційному суспільстві. Фізична культура —формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.основні функції : адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки. - пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для оволодіння силами природи і пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу.Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності. Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.