60. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об’єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування. Суспільна свідомість має складну структуру – різноманітні рівні і форми. Свідомість виявляє себе в двох формах ідеального освоєння світу – як пізнавальна діяльність і як духовно – практична, ціннісно–мотиваційна сфера свідомості. Форми суспільної свідомості виникають внаслідок розвитку різних форм діяльності і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об’єктивних закономірностей і зв’язків природного та соціального світу. Естетична (художня) свідомість спрямована на пробудження людини до творчості. Вона відображає дійсність і формі художніх образів. Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають соціально – групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне становлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості.

Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи зі сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і дотриманням відповідних обов’язків.

61. Осмислення існування людини у субстанціональних та екзистенціальних концепціях філософії.

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена K'єpкeгopa (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя" і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму. Субстанціоналізм-націленність на пошуки граничних основ існування світу і людини, був характерною рисою як античної, так і середньовічної філософії.Антична традиція наділяла субстанцію властивістю бути об’єктивною реальністю, тобто бути незалежної від людини, його пізнання її свідомості. Новий час, як ми показали раніше, випливаючи установкам номіналізму, оголосило, що для нас немає більшої і самоочевиднішої, достовірнішої реальності, чим суб’єктивність. Якщо античність і середньовічний реалізм не сумнівалися в існуванні об’єктивного світу й об’єктивного Абсолюту, то, починаючи з Декарта, філософи ставлять це існування під питання і починають зусилля для його обгрунтування і доказу. Тобто Кант вважав, що найбільше виявляється безпосередньо через нас, а ми, завдяки існуючим до всякого досвіду (апріори) просторово-ремінним формам споглядання і категоріям розуму, як би “виловлюємо”, а потім з’єднуємо в якісь цілісності ті фрагменти “буття, що можуть прийняти просторово-тимчасові характеристики. Кант був упевнений, що людина в пізнанні конструює, “творить” буття світу явищ, а в остаточному підсумку і Абсолютне буття, Бога.