39)Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. (гносеологія)

Суб'єкт пізнання, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального та духовного виробництва. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Ідеальні об'єкти — це ідеальні образи об'єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб'єктом у результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об'єктів.

Пізнання дійсності є процесом постійної взаємодії суб'єкта і об'єкта, процесом, що перебуває в постійному розвитку і опосередковується активною діяльністю суб'єкта.

Процес пізнання можна розглядати як своєрідну взаємодію предметності (об’єктивності) і свідомості (суб’єктивності).

40)Проблема буття та сущого у філософії. Основні концепції буття.

Проблема буття — одна з перших проблем, які намагалась розв´язати філософія.

Філософія, на відміну від буденної свідомості, порушує проблему буття свідомо, намагається з´ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією. Термін вживається у філософії з XVII ст., хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.

В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого початку постало як загадка філософії.

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття.

Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття: — матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим; — ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим); — некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

 

41.Поняття субстанції, атрибутів та акциденцій. Реальне та ідеальне буття. Категорія субстанції була провідною в онтології Нового часу. Основними категоріями метафізики і онтології є: буття, субстанція, акциденція, атрибути, тощо. Субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів - Бог. В арістотелівській логіці перша з десяти категорій, річ яка існує сама по собі, а не лише як видозміна чогось іншого. Приклади окремих субстанцій можна легко знайти в усіх природніх тілах: мінералах, рослинах, істотах. Різноманітні частини цих тіл, такі як листя, стовбури, органи та кінцівки теж входять в категорію первинних субстанцій. СУБСТАНЦІЯ – незмінна основа всього існуючого, протилежна мінливому і випадковому; основний складовий елемент; матерія в усіх формах її руху; будь-яка речовина. Атрибут – невідємна, необхідна, істотна властивість предмета або явища без якої вони не можуть бути самими собою.(Спіноза). Акциденція – неістотне, випадкова зміна, властивість предмета – їй протистоїть субстанційне або істотнеСубстанційне існує само по собі( Спіноза). Акциденція – існує при чомусь ( колір – сам по собі не існує). «буття» включає в себе два поняття:- реальне буття - існування;- ідеальне буття - сутність. реальне- це світ як явище, у всьому його різноманітті, неповторності і матеріальності - розгорнутого в просторі і в часі. ідеальне буття - поза матерії, поза часом і простором. Саме ідеальне буття "знаходиться позаду" реального буття,

42. Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу. Знання про світ-складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми. Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяльності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше і різноманітніше бачиться світ людиною. Тому світ-це єдність об'єктивної дійсності і "дійсності людських сутнісних сил", які мають конкретно-історичний характер.У європейській філософії існують субстанційні та несубстанційні концепції (моделі світу). До несубстанційних відносять вогонь Геракліта, вічне становлення Ніцше, творчий порив Бергсона, екзистенцію. Однак панівне становище посідала саме субстанційна модель. На думку деяких дослідників, субстанційна модель зумовлена структурою індоєвропейських мов. Сучасні філософсько-лінгвістичні вчення свідчать, що мова суттєво впливає на спосіб сприймання світу. Вона мовби підказує, як сприймати світ. А судження (речення) в індоєвропейських мовах будується за принципом: предмет (підмет) виконує дію або має ознаки. (Сонце світить, трава зелена). Увага акцентована на предмет; не може бути дії чи властивості без предмета. Якщо в українській мові зрідка зустрічаються вирази типу «дощить», «світає», «мені не спиться», то в романо-германських мовах такі «безпідметні» судження неможливі. Там обов'язково повинен бути підмет (предмет). Вважають, що саме така структура мови вплинула на «предметне» (а не «процесуальне») бачення світу в європ культурі. Так, європеєць скаже: «грім гримить, вітер віє, хвиля біжить», хоча тут відсутні «предмети», які виконують дію. Це чиста «процесуальність», переведена у форму «предмет діє». Тому саме предметне бачення світу зумовило субстанційну модель європейської філософії.