33)Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.

Атеїстичний екзистенціалізм ґрунтується на твердженні, що людська сутність є розгортання людського існування в цьому світі. Трансцендентна природа людської сутності заперечується. Атеїстичний екзистенціалізм залишає людину наодинці з собою, без ідеї Бога й ідеї безсмерття особистісного начала. Людина повинна жити, знаючи про свою конечність і самотність, у світі без Бога. Філософія атеїстичного екзистенціалізму — це філософія абсолютно самотньої людини,  що звалила на себе знання про ілюзорність всіх обіцянок релігії і несе його на вершину свого життя. Ці настанови близькі до філософії Ніцше, який ще більшою мірою запліднив глибинні настрої атеїстичного екзистенціалізму, що розпився насамперед у Франції за часів II світової війни і наступних двох десятиліть. Феномен релігійного екзистенціалізму виходить із того, що існування, яке визначає сутність людини, приводить її до Бога. Для релігійного екзистенціалізму характерне також прийняття безмежності людського існування і його вічності. Релігійний екзистенціалізм є результатом розвитку християнської культури., тому він цілком може бути названий християнським екзистенціалізмом. Релігійний екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. Проте Бог створює людину не завершеною, а відкритою до розвитку. Бог не обмежує людину рамками готової сутності, вона може стати собою через своє існування. На відміну від атеїстичного, релігійний екзистенціаліст переконаний, що сутність людини виходить за межі земного існування — вона знаходиться і у Бозі, і у вічному існуванні людського Я. Так, загальна для екзистенціалізму ідея розвитку сутності людини через її існування для релігійного екзистенціалізму означає вихід існування людини за межі доступної нам емпіричної данності.

34)Сучасна феноменологія та герменевтика.

Феноменологія (гр.-"те, що з'являється" і - вивчення)- напрям філософських досліджень поч. 20 ст. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із науковим. Так філософія могла б отримати статус строгої науки. Крім Гуссерля феноменологію розвив. і критикували М.Гайдеґґер, М.Мерло-Понті, П.Рікер, Е.Левінас. В своїй найпростішій формі феноменологія намагається створити умови для об'єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб'єктивним - свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття. Герменевтика означає мистецтво і теорію тлумачення текстів. Філософського змісту їй надав Фрідріх Шлейер-Махер. У нього герменевтика - мистецтво розуміння чужої індивідуальності. Основою розуміння вважав психологію того, хто пізнає і розуміє. Дальшого розвитку герменевтики досягнуто зусиллями В. Дільтея, Е. Гуссерля, Х. Гадамера, П. Рікера та ін. Герменевтика має свій категоріальний аппарат. Це знак і значення, слово і контекст, текст і інтерпретатор та ін. (Ф.Шлейємахер, Г.Гадамер, П.Рікер). Від античності проблема тлумачення, розуміння текстів хвилювала вчених, як і саме поняття мови − засобу спілкування − у зв’язку з мисленням. Мова відкриває істину буття, мовна особистість творить світ культури. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури. Скажімо, смисл поняття «живе» з'ясовується на основі функціонування його в певній культурі (в Греції, наприклад, весь космос мислився як щось живе, механістичний світогляд зводив його до механізму тощо). Дух культури (ціле) є основою розуміння окремого (частини).