29)Тенденції розвитку, головні напрямки та представники некласичної філософії XIX–XX ст.

Філософія постала перед необхідністю — по-новому осмислити свою одвічну проблему "людина і світ" і при цьому визначити своє відношення до "класичної" філософії 17-19 ст. Цій філософії були властиві віра в розум - не тільки як у людську здатність раціонального пізнання, але і як у принцип світобудови, влаштування природи і суспільства; віра в прогрес, тобто в поступальний процес реалізації того ж таки розуму в історії людства, в можливість і необхідність здійснення розумної суспільної організації; пізнавальний та історичний оптимізм. У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на нереалістичний аспект (чи навіть сутність) дійсності.  Однією з провідних течій сучасної світової філософії, безперечно, є позитивна філософія, яка своїм джерелом має класичний позитивізм XIX ст., і в наш час представлена неопозитивізмом та постпозитивізмом. Неопоз. виник у 20-х роках 20 ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Позит. як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкрет-ними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо. ____Впливова в західній філософії течія  об'єднувала школу першого історичного позитивізму 20 ст. О.Конта, Мілля, Г.Спенсера, і школу другого позитивізму (кін. 19 - поч. 20 ст.) — емпіріокритицизму Е. Маха, Р.Авенаріуса і школу неопозитивізму "Віденського гуртка" М.Шліка, Р.Карнапа, О.Непрата та ін. у 20-30-х рр 20 ст., і школу американського, насамперед "логічного емпіризму" в 40-60-х рр 20 ст. Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілл та Герберта Спенсера. Погляди останніх стали тією початковою формою позитивістської філософії, яку назвали "першим позитивізмом". В кінці 19 ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розвивали представники емпіріокритицизму — Ернст Мах (1838—1916) та Р. Авенаріус, а в 20 ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.

 

30)Ідеї представників основних напрямків сциєнтистської філософії: прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму.

Прагматизм (грец. — справа, дія) — філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.Позитивізм— філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень:  1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, а гониться за невловимими першоосновами. 2. Не існує меж науковому пізнанню. 3. Суспільство також підлягає науковому пізнанню (наука – соціологія). 4. Розвиток науки і техніки є запорукою суспільного прогресу. Світогляд, який намагається вирішити основні проблеми — що таке світ, людина, добро тощо, називають сцієнтизмом (лат. - наука). Засновником позитивізму є фр. мислитель Огюст Конт. Неопозитивізм (логічний позит) (грец.- новий і лат.- позитивний) — один із основних напрямів філософії 20 ст., який зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття, які на його думку, не грунтуються на фактах. Неопозитивізм, виник у 20-х рр 20 ст. під впливом ідей математиків і логіків Фреге і Б. Рассела. Неопозитивісти підходять до наукової теорії як до логічної та мовної конструкції. Головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація” – була розроблена головним чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами.

Постпозітівізм - безліч концепцій, що прийшли на зміну логічному позитивізму (неопозитивізму). Прихильники різних постпозитивістських напрямків багато в чому не згодні один з одним, критикують застарілі уявлення неопозитивізму, при цьому зберігаючи по відношенню до нього спадкоємність. Основною ідеєю постпозитивизма є раціональний метод пізнання. Найяскравіші представники постпозитивізму:- Карл Поппер;- Імре Лакатош;- Пол Фейєрабенд;