27)Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).

Термін "класична німецька філософія" був введений Ф. Енгельсом. Німецька класична філософія охоплює порівняно короткий період (80-ті рр 18 ст – 1831 - рік смерті Гегеля). Основними предст. цієї філософії були основоположник її І. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель. В класичній німецькій філософії відбувається зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, людського світу і історії. Фіхте досліджував проблему можливості наукового знання. Фіхте запропонував триактний цикл творчої діяльності «Я». Шеллінг не прийняв концепції Фіхте, в якій природі задавалось несправжнє буття. Виступивши як послідовник Фіхте, він невдовзі долає його суб'єктивний і переходить на позиції об'єктивного ідеалізму. Натурфілософія Шеллінга долає механіцизм попередніх мислителів. Він вказував на існуванняь електричних, хімічних і органічних сил, кожній з яких притаманні свої протилежності — притягання і відштовхування. Концепція Шеллінга мала значний вплив на Гегеля. Гегель подолав ці недоліки своїх попередників. Дві його ідеї мали продуктивне значення при розбудові його філософської системи: - переосмислення співвідношення розсудку і розуму; - розуміння істини як системи знання, що породжує себе в процесі розвитку. Гегель скептично ставився до інтуїції як до безпосереднього знання, на якому можна побудувати філософію. На його думку, всяке знання опосередковане, це стосується і філософського, розумного пізнання. Філософу абсолютне знання дане не як раптове прозріння, а як закономірний результат осмислення наявного розсудкового знання. Розум, який прагне до безкінечної абсолютної істини, у концепції Гегеля не заперечує розсудку, а утримує його знання.

 

28)Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.

Фундатором німецької класичної філософії був Кант. Його теоретична діяльність поділяється на періоди. 1) 60-ті рр. 18 ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності. 2) З 70-х рр. -  «критичний» » період - дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості.

    Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять «людина» і «особистість». Він створив учення про так званий категоричний імператив(закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства. Так, що стосується проблеми необхідного та вільного в діяльності людей, то він вважав, що дана суперечність — уявна: людина діє необхідно в одному відношенні, вільно — в іншому. Як моральна істота, вона належить до світу духовного. Етика не повинна будуватися з розрахунку на емпіричне щастя. Існування таких понять, як "свобода", "безсмертя", "Бог", пояснюється вірою в уявний світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок

     В естетиці він зводить прекрасне до "незацікавленого" задоволення. В етиці Кант проголошує самоцінність кожного індивіда як особистості. Прогресивним було також вчення Канта про необхідність вічного миру. Засобом до встановлення миру він вважав розвиток міжнародної торгівлі та взаємовигідне спілкування різних держав.