25)Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).

Суб'єктивний ідеалізм - філ. напрям 2 пол. 17 - поч. 18 ст. , Представники якого або заперечують існування об'єктивного світу, або розглядають його як щось повністю визначається активністю суб'єкта.

Родоначальник - Берклі, боровся з безбожниками (матеріалістами, атеїстами). Він хотів довести, що матерії ні, для цього використ. Ідеї Локка, а саме його концепцію про так назв. «Первинні і вторинні властивості об'єкта» (Локк ділив св-ва речей на 2 групи: 1) об'єктивні (залежать від об'єкту) - вага, довжина і т.д.; 2) суб'єктивні (залежать від чол-ка) - смак, колір , запах і т.д.) Берклі, використовуючи концепцію Локка, заявив, що об'ект.св-в - ні, все св-ва - суб'ектівни.Матерія - комплекс наших відчуттів (відчуття він назив. Ідеями) Висновок Берклі: для речей існувати означає бути сприймаються, а для душ існувати означає сприймати. Я - комплекс відчуттів

Проблема Берклі:

1) Чи можна заперечувати істот-є людей, якщо я їх не сприймаю

2) Люди і церква істот. як комплекс моїх відчуттів.

Він заявив, що інші люди існують не в моїх відчуттях, а у відчуттях Бога.

Д. Юм - був атеїстом, продовжив розвиток вчень Берклі существованіі.Его позиція скептицизм - ф-а концепція, що піддає сумніву можливість пізнання об'єктив. дійсності. Я - досвід

Досвід - сукупність впечатленій.Что причина досвіду?

Юм сказав що не знає, але може існує матерія, Бог, прірода.Нам безглуздо виходити за межі нашого досвіду,, ми не дізнаємося, що знаходиться за його пределом.Он створив концепцію - індетермінізм тобто заперечення об'єктивних причин, причинність є в психич. сфері - у нашому пізнанні. Сама дійсність - досвід, тобто псіхофізіч.комплекс. «Після цього не означає внаслідок цього» Напр., То що день змінює ніч не означає, що ніч є причина дня.

26)Становлення лібералізму як політико-правовового вчення та ідеології. Концепції «прав людини», «суспільного договору», «громадянського суспільства» та «правової держави» (Дж.Локк, Ш.Монтеск’є та ін.).

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції. Саме тут в атмосфері кризи інститутів феодалізму напередодні буржуазної революції ідеї просвітників охопили широкі кола освічених людей. Ідейним рупором і духовним центром Просвітництва стала знаменита Енциклопедія, яку з 1751 по 1772 рік видавали французькі просвітники, спочатку Жан Даламбер, а згодом Дені Дідро. Для Просвітництва характерне скептичне, а часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких представників переростає в атеїзм. Бог мислився просвітниками творцем світу, суддею за моральні вчинки, але заперечувалося його безпосереднє втручання в хід подій. Подібних поглядів дотримувались, зокрема, Монтеск'є, Вольтер. Водночас просвітники заперечували існуючу так звану позитивну релігію — релігію Одкровення. З природи людини просвітники виводили «природні права»: право на життя, свободу і приватну власність як основу добробуту. Ці думки, висловлені Локком, набули значного поширення серед французьких мислителів. Вслід за англійськими філософами французькі просвітники (Руссо) захищали концепцію «суспільного договору» як джерела держави. На їх думку, в природному (додержавному) стані люди постійно воювали між собою. Зіткнення егоїстичних інтересів ставило під загрозу людське існування. Для того щоб подолати це і краще захистити себе від стихії, люди, зібравшись, уклали договір, згідно з яким частину своїх прав передали державі, щоб та стежила за порядком між ними. Ця концепція пояснювала походження держави без втручання вищих сил. У ній простежувалася думка про те, що народ є джерелом влади, і якщо громадяни мають обов'язки перед державою, то і держава має певні обов'язки перед громадянином, адже контракт є двостороннім. Один з найвідоміших тогочасних соціальних філософів Монтеск'є стверджував про об'єктивність соціальних законів, які породжуються географічними факторами, способом життя народу, релігією тощо. Він надавав великого значення ідеї Локка про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Вчення про «природні права» людини було покладено в основу концепції демократичної правової держави. У них вперше була стверджена правова рівність людей (рівність перед законом незалежно від майнового стану, конфесії, національності, статі), народ проголошувався джерелом влади. Після християнства, яке закріпило моральну рівність людей, проголошення правової рівності було найбільшим досягненням у цивілізаційному поступі.