21)Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.

Спільними рисами натурфілософських концепцій Відродження були:1. В цих системах світ розуміється як жива істота, яка в певній мірі наділена душею; 2. В цих концепціях світ осягається як цілісність, як єдність, співпадання протилежностей.3. Людина тлумачиться як частина природи і має ідентичні їй властивості.Одну із перших натурфілософських концепцій Відродження створив Микола Кузанський.В традиц релігійному тлумаченні Бог розуміється як особа, що знаходиться над світом і, виходячи із своєї волі, довільно створює світ. Світ включений в сутність Бога, а Бог — це і є світ в цілому. Світ ніколи не створюється, він існує завжди, як завжди існує Бог. Це є релігійна форма пантеїзму.Засновником системи натурфілософського пантеїзму був Дж.Бруно.В основу своєї натурфілософії Бруно покладає поняття єдиного. Єдине — це діалектична єдність всього, співпадіння протилежностей. Єдине — це все.Завершує епоху Ренесансу творчість титанічної фігури Галілео Галілея, який створив своєрідну філософську систему.Бог, за його думкою, створив природу, наділив її певним порядком і закономірностями. Однак, після цього він не втручається у природу, яка живе і розвивається самостійно, незалежно від Бога. Ця думка Галіпея започатковує деїстичне розуміння світу. На підставі незалежного від Бога існування природи Галілей обґрунтовує правильність концепції подвійної істини, що давало йому змогу відмежувати науку від релігії. Наука спрямована на пізнання природи, а теологія — Бога; у них різні сфери пізнання, а тому наука відкриває такі істини, котрі не можуть оцінюватися з позицій релігії.Епоха не вміщається в зміст „відродження”, це не лише відродження того, що раніше було. Суть – ідея двоістини і істини зміщує ідею надприродного на ідеї цього світу. В попередній філософії людина розглядала природній (існуючий, матеріальний) світ як засіб досягнення мети (ідеально належний світ божественного буття). Нова філософія спрямовувала все більшу увагу на цей світ, на буття, яке вимагає переступити через нього.Найбільші відкриття: в області історії, географії (Магілан, Васка-да-Гама) і космології (Копернік, Джордано Бруно). Ці відкриття закладають основи нового світобачення.

Епоха ренесансу ще називається епохою гуманізму. Це пов’язано з дослідженнями в області філології – відкривається класична латинь.

22)Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.

Визначальною особливістю Нового часу (ХУІІ-ХУІІІ ст.) є буржуазія, яка висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум. Машинне в-во, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. Саме тому проблема методу є однією із центральних в філософії Нового часу.Ці два типи пізнання і формують основні напрямки філософського мислення Нового часу: емпіризм та раціоналізм, найбільш яскравими виразниками яких були відповідно англійський філософ Ф.Бекон і французький філософ Р.Декарт. Емпіризм. — вважає чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом знань. Раціоналізм вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведеним з досвіду. Воно може бути виведене тільки із самого розуму.Просвітництво - культурно-історичний термін /вперше використали Вольтер і Гердер/, що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій ХІV - ХV ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю.

Істинного знання, за Декартом, люди досягають лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне — вміти його застосовувати, використовувати істинний спосіб його застосування.