Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу.

Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу:

Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ.

Оцінювальне відношення людини до світу включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ.

Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функція тлумачення, розуміння світу. Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму, та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму.

Оцінювальна функція. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція. Виділяють практично-активні та споглядальні світогляди.

- світовідчуття. Це емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів; – світорозуміння. Це пізнавально-інтелектуальний бік світогляду; – світосприйняття. Це досвід формування пізнавальних уявлень про світ за допомогою наочних образів (сприйняттів).

1. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філософський.

Міфологічний світогляд. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, науки. Міфологія не знала що існує поза реальним.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду. Як наслідок родові зв'язки слабнуть; особа перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших.

Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль виявляється недостатнім, тому виникає внутрішній контроль — мораль. Бог, з одного боку, і совість — з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства.

Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії — віра і мораль.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю.

2. Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які сформувались в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Вже перші старогрецькі філософи окреслили два напрямки у вивченні основного питання філософії — відношення «людина — світ».

Вже на ранніх стадіях розвитку філософія об'єктом свого вивчення визначає загальну концепцію природи та місця і ролі людини у світі.

Змінювався предмет за формою і змістом відповідно до рівня знань, соціально-економічних умов, ідеологічного фону тієї чи іншої історичної епохи.

Якщо проаналізувати філософію античності, то із двох згаданих загальних концепцій домінує перша — концепція природи.

Філософія епохи Відродження своїм предметом визначає відношення «людина — Бог». У відношенні «людина — Бог» вони по-новому трактують природне в людині. Воно вже не є тим, що тягне людину у світ гріховних пристрастей, а осереддям повноцінного життя. Природа — світлий храм, джерело натхнення, прагнення до прекрасного.

Проблема «людина — світ» стоїть у центрі уваги німецької філософії XVIII-XIX століть, в російській, українській, західноєвропейській філософії. Суттєвою ознакою сучасної філософії є те, що в ній домінує вивчення не просто відношення людини до світу, а визначення рівня її духовності в цьому відношенні.