2. Теоретичні аспекти абревіації в сучасній англійській мові

2.1. Абревіація

Термін абревіація (від лат. abbreviatio – «скорочення»), один із засобів деривації, дефінується як «об'єднання скорочених основ, скорочених і повних основ (медичне училище  медучилище), а також творення простого похідного слова шляхом довільного скорочення твірної одиниці (магнітофон  маг)» (див. детальніше Українська мова, Енциклопедія, 2000, 7). У результаті такого процесу виникають слова з певною,  або основами, котрі називають абревіатурами.

Скорочування слів є дуже давній феномен у деривації, через те, що люди завжди намагалися застосувати принципи економії мовних засобів. Особливого розвитку досягла абревіація на початку ХХ століття. Починаючи з 60-х рр., спостерігається сильніша тенденція щодо створювання та використовування скорочень у всіх мовних регістрах. Серед причин цього явища слід назвати такі: прискорення темпу життя, політичні та суспільні зміни, інтенсифікація розвитку масової інформації, зростання потоку інформації тощо.

Тенденція до економії комунікації присутня у всіх системах мови, у плані фонетики, лексики, граматики та синтаксису, виникає в різних рівнях функціонування одиниць мови.

Абревіація характерна найчастіше для творення іменників, у прикметниках або дієсловах використовується менш часто.

Абревіація

Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур. Це явище поширилося на початку ХХ ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості.

Отже, абревіатура (італ. abbreviatura від лат. аbbrevio - скорочую) - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури (акроніми) - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення.

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД - Співдружність Незалежних Держав; СБУ - Служба безпеки України; ТСН - Телевізійна служба новин;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМІ - засоби масової інформації; ЦУМ - центральний універсальний магазин; СНІД - синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол - інтернаціональна поліція; Бенілюкс (об'єднувальна назва трьох європейських держав - Бельгії, Нідерландів і Люксембургу); військкомат, нардеп, торгпред, міськком, держстрах, нардеп. Українські слова такого типу набувають все більшого поширення.

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Переважна кількість таких утворень - це апокопа прикметника з нескороченим іменником. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: спецзамовлення, генпрокурор, держсекретар, техогляд, медсестра, турбюро.

У якості першої частини такого слова може виступати навіть префікс чи напівпрефікс широковідомого слова, що перебирає на себе його значення. Теле- визначається у словниках як морфема зі значенням “віддалення, керування на відстані” - телескоп, телевізор, телекінез.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІбудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ. [8, c. 107]