3. Рефлекторні механізми,що забезпечують функціонування та координацію зубощелепної системи( ну типо наверне оно)

Рухи нижньої щелепи відбуваються в результаті складної взаємодії жувальних м'язів, скронево-нижньощелепних суглобів і зубів, координованого і контрольованого центральною нервовою системою. Рефлекторні і довільні рухи нижньої щелепи регулюються нервово-м'язовим апаратом. Скронево-нижньощелепний суглоб забезпечує дистальне фіксоване положення нижньої щелепи по відношенню до верхньої і створює направляючі площини для її руху вперед, в сторони і вниз в межах меж її руху.

Стабільна вертикальна і дистальна взаємодія нижньої щелепи з верхньою забезпечується міжбугровим контактом зубів-антагоністів. Зуби також утворюють направляючі площини для

рухів нижньої щелепи вперед і убік в межах контактів між зубами.

Колі ці дві функції суглобів і зубів знаходяться в стані гармонії, відбувається оптимальне функціонування нервово-м'язового апарату. При нормальній функції жувальної системи жувальні м'язи працюють погоджено і злагоджено. Це дозволяє нижній щелепі виконувати довільні і рефлекторні рухи в межах між її руху. У цих межах здійснюються такі функції, як жування, ковтання, вимовлення звуків і жування.

Найчастіше причиною порушення функціональної рівноваги цієї системи є зуби або нервово-м'язовий апарат. Правильний міжбугровий контакт між зубами при стабільному вертикальному і горизонтальному положенні верхньої і нижньої щелеп є необхідною умовою для функціональної гармонії. Порушення такого контакту може запобігати або обмежувати зімкнення нижньої щелепи з верхньою в стійкому дистальному положенні. Крім того, воно може заважати плавному руху нижньої щелепи вперед і в сторони в межах контакту між зубами. Такий стан називають "дисгармонією оклюзії", в результаті якої може змінюватися і порушуватися функціональна узгодженість нервово-м'язового апарату. Другою причиною функціонального порушення може бути пошкодження самого нервово-м'язового апарату в результаті психологічної реакції на стрес, яке призводить до перенапруження м'язів, зміни характеру рефлекторних рухів або розвитку деструктивних нефункціональних звичок. Ці чинники у поєднанні з порушеннями гармонії оклюзії можуть призводити до виникнення неприємних симптомів, а також негативно впливати на зуби і тканини періодонта. В більшості випадків жувальна система функціонує злагоджено навіть за наявності досить вираженого емоційного стресу і деяких порушень оклюзії. Вона має здатність адаптуватися до такого роду потенційно шкідливим діям. Проте при перевищенні цієї адаптаційної здатності можуть виникнути порушення функції нервово-м'язового апарату. Існує багато чинників, які можуть схилити чашу вагів від стану адаптації з функціональною компенсацією в сторону порушення функції. До їх числа відносяться місцеві чинники, такі, як порушення оклюзії із-за втрати або зміщення зубів, неправильно поставленої пломби або неякісного зубного протеза. До чинників центрального генезу відносяться реакції на сильну емоційну або фізичну напругу, а також зниження фізичної і психологічної опірності організму.

4.Класифікації переломів щелеп Д.А. Ентін розподіляє невогнепальні переломи нижньої щелепи по їх локалізації на серединні, ментальні (бокові), ангулярні (кутові) та цервікальні (шийкові), перелом вінцевого паростку.

Б.Д. Кабаков рекомендує наступну класифікацію пошкоджень щелеп:

За видом пошкодження тканин	За характером пошкодження	За видом знаряддя поранення
І.Вогнепальні поранення. 1. Поранення м’яких тканин. 2. Поранення з пошкоджен-ням кісток: А. Нижньої щелепи; Б. Верхньої щелепи; В. Обох щелеп; Г. Виличної кістки. ІІ. Невогнепальні поранення та пошкодження. ІІІ. Опіки. IV. Відмороження	1. Наскрізні. 2. Сліпі. 3. По дотичній. А. Ізольовані: а) без пошкодження органів обличчя (язик, слинні залози) б) з пошкодженням органів обличчя. Б. Сочетанні (одночасне по-ранення інших ділянок тіла) В. Одиничні Г. Множинні Д. Проникаючі в порожнину рота та носа. Е. Непроникаючі.	1. Кульові 2. Осколькові 3. Променеві

Переломи щелеп – це пошкодження кісткової тканини щелеп, що характеризуються порушенням їх цілісності та анатомічної форми, яке супроводжується розвитком комплексу патофізіологічних та патоморфологічних змін місцевого та загального характеру.

Переломи розрізняються за етіологією:

• травматичні – внаслідок дії зовнішньої сили (вогнепальні, невогнепальні);

• патологічні – внаслідок патологічного процесу в кістковій тканині (остеомієліт, новоутворення, туберкульоз, сифіліс, актиномікоз). Це як правило спонтанні переломи.

І.Г.Лукомський визначає три групи преломів верхньої щелепи, в залежності від локалізації:

1) перелом альвеолярного паростку;

2) перелом суборбітальний на рівні носа і гайморових пазух;

3) перелом орбітальний або суббазальний на рівні кісток носа, орбіти та основної кістки черепа.

Переломи верхньої щелепи виникають у типових «слабких місцях» за Ле Фором.

Ле Фор І – лінія перелому проходить в горизонтальному напрямку над альвеолярним паростком. При цьому виді перелому відбувається відрив альвеолярного паростка разом з частиною тіла щелепи і твердим піднебінням.

Ле Фор ІІ – лінія перелому проходить через перенісся та медіальний край обох зіниць, нижньозіничну щілину та виличні відростки, потім через крилоподібні відростки основної кістки і носову перетинку, т.ч. відбувається відлом всієї верхньої щелепи.

Ле Фор ІІІ – лінія перелому проходить через перенісся, медіальні стінки зіниць, нижньозіничну щілину, латеральні стінки зіниць, скулові дуги та крилоподібні відростки основної кістки, т.ч. відбувається відлом верхньої щелепи разом зі скуловими кістками.