56.Головні шапочки(стандартні, індивідуальні). Техніка виготовлення і застосування.

Головні шапочки (стандартні й індивідуальні). Головні шапочки, пов'язки можуть бути жорсткі (гіпсові) та м'які. Гіпсовий шолом (головна шапочка) пов'язку готують з гіпсових бинтів. Бинт завширшки 5-6 см. розмотують, пересипають сухим гіпсом, змотують і опускають на 1-1.5 хв. у воду. Після ізоляції волосся на голові (наприклад, целофановим пакетом) бинт віджимають і накладають у вигляді гіпсової суцільної пов'язки. Кожний хід гіпсового бинта загладжують мокрою рукою, інколи при цьому додають трошки порошку сухого гіпсу чи гіпсового тіста. В пов'язку загіпсовують стержні чи зачіпні гачки(петлі). М'які головні шапочки шиють із корсажної стрічки. Охоплюють голову по колу на рівні лобних бугрів одною стрічкою, другою (з'єднують її з першою) йдуть по серединній лінії голови від лоба до потилиці. Третю стрічку розміщують в передньому відділі склепіння черепа у поперечному напрямку. Стрічки в місцях їх перетину зшивають. До готової головної шапочки пришивають металеві гачки (іноді на тканинних валиках) для фіксацІЇ(надівання) гумових кілець(стрічок). Стандартні головні шапочки виготовляють фабрично із стрічок, шкіряних ременів чи з еластичної пластмаси(пластинка). Вони мають пристосування для індивідуального регулювання розміру(шнурівка, ремені з пряжками) і гачки для фіксації гумової тяги

57.Етіологія, патогенез, клініка контрактур нижньої щелепи.

Внаслідок несвоєчасного надання первинної допомоги, а саме за умови:

- неправильної репозиції уламків;

- неправильного накладання шини;

- незадовільної фіксації шини;

- раннього зняття шини,

відбувається вторинне зміщення уламків і зростання їх в неправильному положенні.

При переломах, що неправильно зрослися, клітинна активність фібробластів значно вища, сполучення досягається завдяки великому напливу фібробластів, що з’являються в оточуючих перелом тканинах. Фіброзна тканина, що утворюється при цьому, потім повільно осіфікується, а фібробласти трансформуються в остеобласти.

В зв’язку зі зміщенням уламків порушується взаємне розташування кортикального шару. Відновлення його як єдиного шару сповільнюється, так як значна частина тканини розсмоктується, і більша частина переформовується із кістки.

При цьому відбувається зміна направлення навантаження на щелепні кістки, так як тиск і тяга розподіляються по іншому. В першу чергу перебудові підлягає губчата кістка. Відбувається атрофія ненавантажених і гіпертрофія знову навантажених кісткових перекладин. В результаті такої перебудови кісткова тканина набуває нової архітектоніки, яка пристосована до нових функціональних умов. Перебудова відбувається і в області пародонтальних тканин. Часто функціональне навантаження, що змінюється, може привести до деструктивних процесів в пародонті і збільшується ризик розвитку патології СНЩС

58.Класифікація контрактур.

Залежно від локалізації ушкодження, кількості зубів на уламках та величини кісткового дефекту І.М. Оксман виділяє чотири групи несправжніх суглобів:

1.На фрагментах є по 3-4 зуба:

- з дефектом щелепи до 2 см;

- з дефектом щелепи більше ніж 2 см;

2. На фрагментах є 1-2 зуби:

3. Дефекти нижньої щелепи з беззубими фрагментами:

- з одним беззубим фрагментом;

- з двома беззубими фрагментами.

4. Двобічний дефект нижньої щелепи:

- за наявності зубів на середньому фрагменті, але за відсутності їх на бічних уламках;

- за наявності зубів на бічних уламках і за відсутності їх на середньому.

За класифікацією В.Ю. Курляндського виділяють три групи несправжніх суглобів:

1) переломи, що не зрослися, в межах зубного ряду, за наявності зубів на уламках;

2) переломи, що не зрослися, в межах зубного ряду за наявності беззубих уламків;

3) переломи, що не зрослися, поза межами зубного ряду.

Бетельман виділяє такі дефекти кісткової тканини:

- невеликі, що не перевищують 1 см;

- великі, що перевищують 1 см.