2. Анатомія верхньої та нижньої щелепи. Їх функціональні особливості. Поняття та локалізація контрафорсів,зон слабкого опіру.

Нижня щелепа.

         Нижня щелепа належить до непарних кісток і складається із тіла і двох гілок. У тілі нижньої щелепи виділяють основу і альвеолярну частину. На зовнішній поверхні щелепи розташована підборідна горбистість, угору і назад від якої є підборідні отвори, через які проходять однойменні судини і нерви. На середині внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи знаходиться виступ – підборідна ость, до якої прикріплюються м’язи язика. На бокових поверхнях проходить щелепно-під’язикова лінія, від якої починається однойменний м’яз.. Кожна гілка нижньої щелепи закінчується двома відростками: вінцевим і суглобним, між якими утворюється вирізка. На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи є нижньощелепний отвір, який веде у канал нижньої щелепи. У каналі проходять судини і нерви, які постачають кров’ю та іннервують зуби нижньої щелепи.

         Компактна речовина нижньої щелепи представлена у вигляді зовнішньої і внутрішньої пластинок. Між пластинками компактної речовини розташована губчаста речовина кістки.

         Альвеолярний відросток протягом усього життя людини тісно пов’язаний із зубами і зубними рядами не лише анатомічно, але й функціонально, тобто будь-яка зміна функції зубів, їх положення у зубній дузі, втрата зубів здатні викликати перебудову кістки альвеолярного відростка.

           Завдяки особливостям своєї будови, нижня щелепа важче піддається зовнішнім впливам,  тому її грубі деформації зустрічаються рідше, ніж деформації верхньої щелепи. Вона також важче піддається дії ортодонтичних апаратів за наявності різноманітних аномалій.

         Верхня щелепа.

         Верхня щелепа представлена нерухомою кісткою, яка складається із симетричних половин, з’єднаних поздовжнім міжщелепним швом. Вона з’єднана з кістками обличчя і деякими кістками черепа: виличною, піднебінною, клиноподібною, носовою, слізною, решітчастою,  лобною.

         Верхня щелепа бере участь в утворенні очної ямки, порожнини носа і порожнини рота. У ній розрізняють тіло і чотири відростки: лобний, виличний, піднебінний і альвеолярний.

         Тіло щелепи має чотири поверхні: очноямкову, передню, підскроневу і носову.

         Тверде піднебіння утворене піднебінними відростками, які з’єднуються вздовж сагітального шва. У новонароджених піднебінні відростки з’єднані сполучною тканиною. Поступово від неї з боку піднебінних відростків починає вростати у вигляді шипів кісткова тканина. До моменту зміни зубів піднебінний шов пронизаний кістковими зубцями, які звивисто йдуть назустріч. Наявність сполучної тканини по лінії шва полегшує розширення зубних рядів при ортодонтичному лікуванні.   До 35 – 45 років кісткове зрощення закінчується, що усуває можливість розсування піднебінних відростків ортодонтичними апаратами.

         По бокам від лінії шва між твердим і м’яким піднебінням розташовуються піднебінні ямки, іноді виражені дуже слабо  або тільки з одного боку. Вони становлять собою рудиментарні утвори, які залишилися від вивідних проток слинних залоз. Ці ямки використовуються у клінічній практиці як орієнтири для визначення межі базису повного знімного протеза.

         Верхня щелепа складається не тільки із тонких кісткових пластинок, які беруть участь в утворенні великих повітроносних порожнин (гайморової, носової), але й потужних потовщень компактної речовини кістки (устоїв), здатних чинити опір як на стиск, так і на розтяг.

         Ці устої називають контрфорсами. Розрізняють лобно-носовий, виличний, крилопіднебінний і піднебінний контрфорс.

         Від різців, іклів і частково від перших премолярів жувальний тиск від нижньої щелепи передається по бокових стінках носової порожнини і переходить через   носовий   відросток   на  лобну   кістку         (лобно-носовий контрфорс).

         Жувальний тиск від бокових зубів передається на кістки черепа через виличний контрфорс у трьох напрямках: 1) угору через зовнішній край орбіти у лобну кістку; 2) через виличну дугу до основи черепа і 3) через нижній край очної ямки, сполучаючись із верхньою частиною лобно-носового устою.

         Третя пара симетричних контрфорсів утворена заднім краєм щелепи у ділянці горбків і крилоподібними відростками, які відходять від тіла клиноподібної кістки. Жувальний тиск від бокових зубів проходить від хоан і передається на середню частину основи черепа.

         Піднебінний контрфорс утворюється піднебінними відростками верхньої щелепи, які скріплюють праву і ліву половини зубних дуг і нейтралізують сили, які розвиваються під час жування у поперечному напрямку. Частина тиску, який виник від бокових жувальних рухів нижньої щелепи, поширюється на леміш і бічні стінки носової порожнини.

         Незважаючи на існування потужних устоїв компактної речовини, які надають верхній щелепи здатності протистояти жувальному тиску, вона більше підвладна зовнішнім впливам, ніж нижня. Деформації верхньої щелепи частіше і більше виражені, ніж нижньої щелепи, але всупереч деформаціям останньої вони усуваються легше.             

Кістки середньої зони обличчя мають переважно вертикальний тип будови трабекул губчастої речовини, а також наявність контрафорсів Така будова кісток середньої зони обличчя забезпечує їх стійкість до навантажень при жуванні і здатна протидіяти механічним чинникам.

Крім ділянок підвищеної стійкості в середній зоні обличчя є й місця слабкого опору. До них відносяться всі стінки верхньощелепних пазух, слізна кістка, паперова пластинка градчастої кістки і пластинки крилоподібного відростка основної кістки.

Контрафорси верхньої щелепи виявляють значний опір, якщо напрямок удару діє паралельно контрафорсам. Переломи верхньої щелепи виникають при дії сили перпендикулярно контрафорсам.

Оскільки контрафорси і місця слабого опору розташовані в різних площинах по відношенню один до одного, то діюча сили удару до одного з них буде направлена перпендикулярно, до другого – паралельно, а до третього - під кутом. Тому виникають множинні і різноманітні переломи кісток середньої зони обличчя, які нерідко поєднуються з травмою головного мозку та кісток мозкового черепа.