Матриця формування конкурентної карти ринку

Р инкова частка, Дi Темпи приросту ринкової частки, Ti				Класифікаційні групи
				1	2	3	4
				Лідери ринку	Підприємства із сильною конкурентною позицією	Підприємства із слабкою конкурентною позицією	Аутсайдери ринку
				Дср+ 3δ2, Дmax	Дср, Дср + 3δ2	Дср – 3δ1, Дср	Дmin, Дср – 3δ1
Класифікаційні групи	1	Підприємство із конкурентною позицією, що швидко поліпшується	Тср+δ, Тmax	1	5	9	13
	2	Підприємство із конкурентною позицією, що поліпшується	Тср, Тср+δ	2	6	10	14
	3	Підприємство із конкурентною позицією, що погіршується	Тср-δ, Тср	3	7	11	15
	4	Підприємство із конкурентною позицією, що значно погіршується	Тmin, Тср -δ	4	8	12	16

З урахуванням зроблених зауважень у табл. 4.1 подана матриця формування конкурентної карти підприємств, базована на перехресній класифікації розміру і динаміки їх ринкових часток по конкретному типу продукції. Вона дозволяє виділити 16 типових положень підприємств, що різняться ступенем використання кон­курентних переваг і потенційної можливості протистояти тиску конкурентів.

Методичні вказівки щодо виконання індивідуального практичного

завдання 5.

На першому етапі обирається база порівняння. Як база для порівняння може бути обраний кращий з уже існуючих на цільовому ринку або у світі товарів-конкурентів, або досконаліший зразок, поява якого очікується в близькому майбутньому, або пев­ний абстрактний еталон.

На другому етапі виділяються найзначиміші для споживача критерії. Вони поділяються на дві групи:

1. Споживчі критерії: якість виконання робіт, надійність, екологічна безпека використання матеріалів, зручність у використані, термін виконання робіт.

2. Економічні критерії: витрати на матеріали, витрати на транспортування, витрати на монтаж, витрати на оплату праці.

Значення критерію у базисній моделі позначимо РБ, а в порівнюваного зразка — Р.

На третьому етапі по кожному критерію розраховується одиничний показник конкурентоспроможності (qi). Якщо збільшення значення критерію веде за собою підвищення якості, то

q_i = Р_і/РБ_і, (5.1)

а якщо зниження, то

q_i = РБ_і/Р_і, (5.2)

На четвертому етапі всередині кожної групи критеріїв проводять ранжування показників за ступенем їх значимості для споживача і у відповідності з цим привласнюють їм вагу: a_ci — для споживчих і a_ei — для економічних показників.

, (5.3)

де n i m — кількість споживчих та економічних параметрів, відповідно.

Необхідність дотримання цієї рівності обґрунтуємо нижче.

На п’ятому етапі проводиться розрахунок групового показника як зведеного параметричного індексу конкурентоспроможності:

, (5.4)

, (5.5)

де Q_c і Q_e — зведені параметричні індекси конкурентоспроможності за споживчими та економічними властивостями, відповідно.

Повернімося до рівності (1.3). Її дотримання забезпечує порівнянність Q_c і Q_e незалежно від кількості розглядуваних критеріїв.

На шостому етапі розраховується інтегральний показник конкурентоспроможності (K):

K= Q_c/Q_e, (5.6)

Економічний зміст інтегрального показника конкурентоспроможності полягає в тому, що на одиницю витрат споживач отримує K одиниць корисного ефекту. Якщо K>1, то рівень якості є вищим від рівня витрат, і товар є конкурентоспроможним, а якщо K<1 — неконкурентоспроможним на даному ринку.

Методичні вказівки щодо виконання індивідуального практичного

завдання 6:

В основі цього методу — оцінка чотирьох групових показників або критеріїв конкурентоспроможності.

У першу групу об’єднані показники, що характеризують ефек­тивність управління виробничим процесом: економічність вироб­ничих витрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організація праці на виробництві.

У другу групу об’єднані показники, що відображають ефектив­ність управління обіговими коштами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися за своїми боргами, можливість стабільного розвитку організації в майбутньому.

До третьої групи належать показники, що дозволяють отримати уявлення про ефективність управління збутом і просуванням товару на ринок за допомогою реклами та стимулювання. До четвертої групи входять показники конкурентоспроможнос­ті товару та його ціна. У зв’язку з тим, що кожен з цих показників має різний ступінь важливості для розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації (ККО), експертним шляхом були розраховані коефіцієнти вагомості кожного критерію та показника.

Відтак конкурентоспроможність організації може бути визначена методом середньозваженої арифметичної:

ККО = 0,15 ЕО + 0,29 ФО + 0,23 ЕЗ + 0,33 КТ, (6.1)

де ККО — коефіцієнт конкурентоспроможності організації;

ЕО — значення критерію ефективності виробничої діяльності організації;

ФО — значення критерію фінансового становища організації;

ЕЗ — значення критерію ефективності організації збуту та про­сування товару;

КТ — значення критерію конкурентоспроможності товару.

Усі вказані критерії, відповідно, можуть бути враховані таким чином.

ЕО = 0, 31В + 0, 19Ф + 0, 4РТ + 0, 1П, (6.2)

де В — відносний показник витрат виробництва на одиницю про­дукції;

Ф — відносний показник фондовіддачі;

РТ — відносний показник рентабельності товару;

ПП — відносний показник продуктивності праці.

ФО = 0, 29КА + 0, 2КП + 0, 39КЛ + 0, 15КО, (6.3)

де КА — відносний показник автономії організації;

КП — відносний показник платоспроможності організації;

КЛ — відносний показник ліквідності організації;

КО — відносний показник обіговості обігових засобів.

ЕЗ = 0, 37РП + 0, 29КЗ + 0, 21КМ + 0, 14КР, (6.4)

де РП — відносний показник рентабельності продажів;

КЗ — відносний показник затовареності готовою продукцією;

КМ — відносний показник завантаженості виробничих потуж­ностей;

КР — відносний показник ефективності реклами та засобів стимулювання збуту.

Загалом алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації передбачає три поступові етапи.

Етап 1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності організації та переведення показників 1.1 — 3.4 у відносні величини (бали).

Для переведення цих показників у відносні величини здійснюється їх порівняння з базовими показниками, якими можуть виступати:

• середньогалузеві показники;

• показники будь-якої конкуруючої організації або організації — лідера на ринку;

• показники підприємства, яке оцінюється за минулі відрізки часу.

З метою переведення показників у відносні величини викорис­товується 15-бальна шкала. При цьому значення «5 балів» надається показнику, який гірший за базовий; «10 балів» — на рівні базового; «15 балів» — значення показника більше за базовий.

Етап 2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства.

Етап 3. Розрахунок коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Етап 4. Аналіз причин відхилення рівня одиничних показників від середньо галузевих по виділених блоках и параметрах оцінки.

Етап 5. Програмування заходів, щодо підвищення рівня конкурентоспроможності і збереження існуючої бази виробництва.