7. Україна і світове господарство.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб’єктом світового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу. Об’єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства є:

низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку (за рівнем конкурентоспроможності у 1999 р. Україна посідала 58-е місце у світі (після Зімбабве);

переважання в експорті України паливно-сировинної групи (її частка у 2000 р. перевищувала 68%);

низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності в експорті (приблизно 14%);

незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

велика питома вага бартерних операцій;

відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Процес економічної інтеграції України у світове господарство в сучасному розумінні розпочався на початку 90-х років після розпаду СРСР. Але еволюційне входження до світового господарства було обмежене неможливістю різкої кардинальної зміни соціального устрою держави, наявністю у людей психологічних, соціальних установок на державне забезпечення та очікування допомоги, яка не передбачається ринковими умовами функціонування світового господарства. Відсутність достатніх заощаджень у населення, недовіра до цінних паперів, відсутність кредитної системи та неадаптованість до вільних міждержавних трансферів ще на певний час загальмувало цей процес .

Послідовність кроків у становленні самостійної держави поступово сформувало національну економіку сучасної України.

Наприкінці 90-х років основною формою інтеграції України у світове господарство було обрано створення територій пріоритетного розвитку і формування вільних економічних зон. Станом на 1.11.2001 року в Україні було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ і ТПР 6360 тис. га (10,5% території України

Національна економіка України ставала економікою поглинання інвестиційного капіталу. Досвід України показав, що основні переваги ВЕЗ – наявність сприятливого інвестиційного клімату (який містить митні, фінансові, податкові пільги і переваги порівняно з загальним режимом для підприємців у тій чи іншій країні) – є фактором стимулювання, а не обов’язкового розвитку інвестиційного клімату території і національної економіки Світовий капітал цікавлять території активного розвитку підприємницької думки, які швидше є результатом функціонального підходу до інтеграції у світове господарство і не завжди співпадають з територіальним розташуванням визначених ВЕЗ та ТПР.

З 2003-2004 років активізували свою діяльність іноземні інвестори. Але, як показав час, основною формою інтеграції України до світового господарства було обрано альянс – укладання домовленостей між світовим та національним капіталом з приводу ринкової, технологічної, фінансової політики держави. Основними було обрано фактори галузевих (а правильніше ресурсних) пріоритетів. Аналіз інвестиційних потоків України того періоду свідчить про перерозподіл коштів, інвестованих в Україну, на користь третіх держав: об’єкти інвестування були зайняті пошуком власних ринків збуту і забезпеченням власних інтересів.