2. Фінансово-бюджетне регулювання.

Багатосторонність поняття «фінансово-бюджетне регулювання» орієнтує для сприйняття даного економічного явища у двох аспектах:

· як механізм, чи інструмент (з допомогою якого досягається виконання багатьох макроекономічних цілей),

· самостійна напрям економічної політики.

Процес фінансово-бюджетного регулювання грунтується на використанні системи акумуляції коштів та їхнього витрати.

Основу фінансових доходів становлять податки.

Податки - обов'язкові платежі фізичних юридичних осіб, які здійснюються без отримання зустрічної послуги.

У результаті історичного поступу у світовому господарської практиці сформувалося безліч видів податків. У середовищі сучасних розвинених країнах їхніх чисельність становить близько 50. Податкова система є найміцнішим засобом перерозподілу фінансових ресурсів. Наприклад, до й Японії через податкову систему мобілізується 27-29% ВНП, у Швеції - 50-54%.

З з метою отримання систематизованого уявлення про податках склалися різні їх класифікації. Наприклад, розрізняють основні додаткові, прямі і непрямі, загальнодержавні і місцеві податки.

Фінансово-бюджетне регулювання має з одного боку забезпечити вилучення в суб'єктів економіки досить солідних фінансових ресурсів, а з іншого – не допустити зниження ділової активність цих суб'єктів. Для досягнення цих двох розбіжних цілей фінансово-бюджетне регулювання має будуватися на таких принципах:

1.Принцип дешевизни оподаткування. Оподаткування слід побудувати те щоб витрати держави на реалізацію були такі низькі, наскільки може бути.

2. Принцип дешевизни адміністрування податків. Стягування податків має здійснюватися те щоб витрати платника податків, пов'язані з процедурою виплати, були максимально низькі

3. Принцип обмеження тягаря податків. Сплата податків має бути як можна менш відчутним тягарем для платника податків, не обмежувати його економічну активність.

Як самостійний принцип можна виділити положення про необхідність впровадження оптимальних ставок оподаткування. Це положення, орієнтоване чи ділову активність підприємців, було висунуто американським економістом А.Лаффером. Оптимальне податкове навантаження має перевищувати 37%.

Рис.10.1 Крива Лаффера.

3. Грошово-кредитне регулювання..

Грошово-кредитне (монетарне) регулювання - це сукупність заходів центрального банку (в Україні – Національного банку України) у сфері грошового обігу і кредитування. Мета цієї форми регулювання - досягнення рівноважного та сталого розвитку національної економіки.

Особливістю монетарних методів є те, що а їх допомогою держава прагне впливати переважно на сукупну пропозицію, впливаючи через кредит на мотиви, пов'язані з інвестуванням.

Суб'єктами даного механізму регулювання виступають центральний банк і ділові (комерційні) банки.

У межах монетарної політики центральний банк виконує дві основні функції:

забезпечення національної економіки повноцінної валютної системою, що є найважливішим елементом інфраструктури ринку;

вплив на кредитну діяльність ділових банків (у сфері макроекономічної політики).

Діяльність ЦБ є націленою на виконання завдань економічної політики уряду. Проте, ЦБ може бути повністю підзвітним, мати невелику самостійність, або займати досить незалежне становище.

Практика зарубіжних країн свідчить: операційна самостійність ЦБ обумовлює, зазвичай, вдаліші макроекономічні результати.

Інструменти монетарної політики.

Облікова політика. ЦБ регулює облікову ставку, за якою він видає кредити діловим банкам. Відбувається свого роду регулювання «ціни кредиту». Одержуючи дані ресурси, ділові банки надають їх (з більш високому відсотку) іншим суб'єктам економіки. Світовий досвід показує, що ставки комерційних банків перевищують ставку ЦБ, зазвичай, на 0,5-2%.

У історичному плані помітна тенденція підвищення облікової ставки у розвинених країнах у протягом XX в. У першій половині століття під впливом рекомендацій Дж. Кейнса уряди прагнули проводити політику «дешевих грошей». Із середини 30-х до початку 50-х рр. облікова ставка в Англії зберігалася лише на рівні 2%, США - 1%. У другій половині XX в. ставки помітно підвищилися. У 1990 р. вони найвищого рівня (13,9% - в Англії й 6,5% - США). Потім, проте, вони знову дещо знизилися. Слід відзначити, що цей вид регулювання у світовій економіці згодом став менш активним.

Політика обов'язкових мінімальних резервів є резервування частини активів ділових банків ЦБ. Дані кошти розміщені у вигляді безстрокових вкладів. Частка, належна для зберігання ЕВР у ЦБ, називається «нормою резерву».

Ця операція ЦБ є механізмом впливу на обсяг обігу грошової маси.