Лекція 17. Державна економічна політика

1. Державна економічна політика і інструменти державного регулювання економіки

2. Фінансово-бюджетне регулювання.

3. Грошово-кредитне регулювання

4. Цінове регулювання.

5. Валютне регулювання.

1. Складові державної економічної політики і інструменти державного регулювання економіки

Економічні функції держави реалізуються через її економічну політику. В літературі при визначенні предмета економічної політики, домінує її ототожнення з державним регулюванням.

Так, Кейнс вважав, що оскільки економіка не може бути представлена сама собі, то економічна політика, яка виражає «загальну волю», — це державне регулювання.

«Економічна політика — це поведінка держави у відношенні до економіки. В якості домінантної мети виступає оптимум добробуту, виражений у кількісних макропоказниках, досягнутий за даних конкретних умов». ( сучасний англійський словник).

Формуванням економічної політики займаються певні суспільні суб’єкти, які залежно від ролі в цьому процесі поділяються на дві групи:

• «носії економічної політики» - суб’єкти, чиї повноваження визначені законом (КМУ, ВРУ, тощо.);

• «носії впливу на економічну політику». – суб’єкти, які не беруть безпосередньої участі у її розробці, але може суттєво впливати на цей процесс (інститути громадянського суспільства).

В організаційному аспекті економічна політика виступає в органічній єдності двох складових — юридичних законів і економічних програм.

Економічна політика здійснюється через реалізацію цілей, які формуються на тлі проблем, що носять глобальний, основний і поточний характер.

Державне регулювання економіки - безпосереднє діяння держави на функціонування господарюючих суб’єктів і ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов дії ринкового механізму.

За об’єктами діяння його розглядають як діяльність щодо регулювання трьох взаємозв’язаних частин відтворювального процесу:

• регулювання ресурсів;

• регулювання виробництва,

• регулювання фінансів.

Зміст державного регулювання економіки визначається цілями, які стоять перед державними органами:

• інформування суб’єктів ринку про стан економіки країни і перспективи її розвитку;

• обґрунтування важливих положень економічної політики, яку мають намір проводити державні органи влади на даному етапі розвитку економіки;

• заходи щодо розвитку державного сектора економіки — одного з важливих інструментів впливу держави на економічні процеси в країні.

Система економічних методів включає методи фінансово-бюджетного, грошово-кредитного, цінового та валютного регулювання.

Фінансово-бюджетне регулювання (ФБР) передбачає використання системи оподаткування та управління видатками з метою встановлення рівноваги на ринку.

Грошово-кредитне регулювання (ГКР) є основним методом впливу держави на механізми ринкової економіки в зарубіжних країнах і лежить в основі монетарної політики. Сутність ГКР полягає у здійсненні сукупності заходів, спрямованих на зміну обсягів грошової маси в обігу, кредитних ресурсів та емісії (тобто впливу на грошову пропозицію). ГКР реалізується такою системою основних інструментів, як облікова ставка, норми обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку цінних паперів, грошова та кредитна емісія, валютний курс.

Цінове регулювання (державне регулювання цін) - є системою заходів впливу держави на ціни та ціноутворення з метою сприяння стабільному розвитку національної економіки, а також попередження розгортання інфляційних процесів. Передбачає використання системи цін і тарифів, формування правил та умов ціноутворення.

Валютне регулювання економіки є системою заходів, спрямованих на регламентацію валютних операцій, міжнародних розрахунків та порядку здійснення угод з валютними цінностями.

Реалізація цілей економічної політики припускає використання певних інструментів, сукупність яких утворює механізм державного регулювання. Провідними елементами даного механізму (як і історично склалося) виступають фінансова (фіскальна) і грошово-кредитна політика.

До загальних принципів використання економічних інструментів можна віднести:

• мінімальне порушення ринкових основ економіки;

• оптимальне поєднання застосованих заходів; ·

• чітке знання структури регулюючого механізму.

За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на сукупні і часткові (окремі), прямої і опосередкованої дії (адміністративні та економічні).

Сукупні — це система показників (бюджетна, кредитна, податкова політика), які застосовуються до основних цілей. Часткові інструменти — це один показник системи: якийсь один податок, процентна ставка тощо.

До економічних інструментів відносять ті дії держави, які мають скоріш не наказовий характер, а характер впливу.

Сукупність адміністративних важелів охоплює ті регулюючі дії, які пов'язані, насамперед, із забезпеченням правовим полем.