Останній лист від тата

 Батько писав, що глянув якось на себе в уламок дзеркальця — увесь сивий. Думав, що іній. Часто сниться йому робота — наче робить вікна, двері, столи. І тепер вирізає хлопцям на дозвіллі ложки. А цю ніч снилася йому його сосна, «річки синє крило». Далі просить, щоб дружина не судила його гірко, бо відчуває, що десь витає біля нього «нещасна Марфина душа». То ж хай Соня піде й скаже Марфі, що послав він їй «три зозулі з поклоном», як казав сліпий бандурист на Зіньківському ярмарку. От тільки не знає, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. "Сибір несходиму" було нерішуче закреслено густим чорнилом, а потім написано знову. І хай Соня попросить Марфу, щоб покликала та свою душу назад, і тоді хоч на хвильку прийде забуття. Закінчувався лист таким: "Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму..." 

Давно все це минуло, а герой-оповідач і досі думає, як же вони відчували одне одного — Марфа і тато. А ще міркує — чому не одружилися, коли отак одне одного чули? У відповідь шумить велика "татова сосна": "Тоді б не було тебе..." 

2. Cтислий аналіз «Три зозулі з поклоном»

Жанр: новела

Присвята: "Присвячено любові всевишній" (незвична присвята – не людині, а високому почуттю, звеличеному в новелі).

Тема: зображення складності людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання (любовний трикутник Михайло-Софія-Марфа).

Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності. Любов у героїв – божий дар; почуття, яке вивищує людину над буденністю, очищує її.

Сюжет: заміжня Марфа Яркова сильно кохає репресованого Михайла, у якого є дружина Софія і син. Софія розповідає синові про історію цього кохання. Михайло засланий у Сибір і більше звідти не повернеться.

Раз на місяць Софії приходить лист від чоловіка. Марфа вмовляє поштаря дати їй потримати листа. Соня знає про кохання Марфи, але не звинувачує її.

Пояснення назви новели

Назва новели символізує любовний трикутник – три долі головних героїв.

Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста.

Сюжет є значною мірою автобіографічним: в образі Михайла автор показав свого репресованого у 1937 р. батька, оповідач нагадує самого автора в юності.

Композиційні особливості:

- Наявність обрамлення (розпитування сина матері) і трьох частин

- Переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина

- Зміщення часових площин (хронологічну послідовність подій порушено).

- У кожному фрагменті є інший головний герой, але в центрі – образ Марфи.

3. Характеристика персонажів

Персонажі: студент (оповідач), його мати Софія, чоловік Софії - Михайло, поштар дядько Левко, Марфа Яркова (дівчина, що кохала Михайла), чоловік Марфи - Карпо.

Оповідач – студент, який приїздить у рідне село. Про нього ми не дізнаємося нічого, проте через нього дізнаємося про трагічну історію його родини.

Михайло (батько оповідача) - "Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було, просто гляне і все, а в грудях так і потерпне" (так про Михайла розповідає його дружина Софія). Михайло гарний не лише зовні, а й духовно: благородний, співчутливий, мудрий. Він знає про пристрасне почуття юної Марфи до нього, дуже переживає через це, більше того, має до Марфи почуття, відчуває глибокий духовний зв’язок (навіть у засланні нібито відчуває, що її душа прилітає до нього), проте для нього все ж важливіше щастя власної родини, дружини й сина. Михайло репресований, засланий у Сибір (звідти й пише листи до дружини) і більше звідти не повернеться.

Софія (мати оповідача) – її зовнішність у творі не описано, проте про її вдачу дізнаємося з твору: впевнена, розуміюча, тактовна, співчутлива. Вона не засуджує Марфу, яка кохає її чоловіка, з розумінням ставиться до її почуттів (навіть радить чоловікові, щоб той глянув на Марфу, яка дуже мучиться). Почуття всередині любовного трикутника складні: Софія й Марфа не ворогують, а співчувають одна одній.

Марфа Яркова – дівчина, яка закохалася в Михайла (батька оповідача), чекає листів від нього (хоча ці листи адресовано й не їй, а дружині): «Прийде до пошти, сяде на порiжку - тонесенька, тендiтна, в благенькiй вишиванiй сорочинi й ряснiй спiдничинi над босими ногами - i сидить, сяє жовтими кучерями з-пiд чорної хустки: втекла вiд молотарки або вiд косаря.. Сидить на порiжку i обриває пелюстки на ромашцi, шепочучи: "Є - нема, є - нема, є..."

В іншому фрагменті описано Марфу в більш пізньому віці, коли вона зустрічає студента-оповідача:

«Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса - колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собi, волосся умирає ранiше, нiж людина...»

Марфа – дуже пристрасна, співчутлива дівчина. Її кохання незвичайне, вона відчуває глибокий духовний зв’язок із Михайлом, який виявляться навіть у тому, що вона передчуває, коли від нього на пошту приходить лист до родини. У шлюбі зі своїм чоловіком Карпом дівчина почуває себе нещасною:

Карпо (чоловік Марфи) - «Товстопикий був, товстоногий. I рудий - матiнко ти моя... Як стара солома. Марфа проти нього – перепiлочка». Карпо має дуже негарну зовнішність, у творі про нього сказано лише, що він «сопе над галушками». Марфа з чоловіком, проживши два роки, «нажилася на сто».

Дядько Левко – поштар. «Височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро пiдняте вгору плече». Цей персонаж відіграє другорядну роль, але саме він приносить листи від Михайла до родини, які відіграють у творі важливу роль. Сам Левко – гарна, співчутлива людина. Він все ж дає нещасній Марфі потримати листа від Михайла, що дуже тішить дівчину. Він робить це, незважаючи на те, що це є порушенням, за яке його можуть вигнати з роботи.