2) Стислий аналіз твору

Літературний рід - епос

Жанр - новела

Присвята – «цвітові яблуні»

Літературний напрям – імпресіонізм

Тема – протистояння добра і зла в душі героя, роздвоєність його особистості (чекіст і людина)

Головна ідея – невідповідність між ідеалами революції та засобами їх досягнення, засудження революційного фанатизму, жорстокості.

Композиція: ліричний заспів і три частини

Характерні особливості:

• Розповідь ведеться від першої особи

• Поєднання картин-марень героя (галюцинацій) та картин моторошної реальності

Персонажі: «Я» - главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша, Марія (мати «Я»).

Цитатна характеристика персонажів:

«Я»

«Я чекіст, але я і людина» (герой про своє роздвоєння).

«Я, главковерх чорного трибуналу комуни, — нікчема в його руках (доктора Тагабата), яка віддалася на волю хижої стихії».

Мати:

«Моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна».

Доктор Тагабат:

«Злий геній, безжальний до своїх жертв». «Я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб».

Андрюша:

«Похмурий, наївний, печальний»

«Андрюшу, призначили в “чека”, проти його кволої волі. Цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою — “розстрілять”, завше мнеться, завше не ім'я і прізвище на суворому життьовому документі ставить, а незрозумілий та химерний хвостик».

Дегенерат:

«Вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі кримінальної хроніки».

Остап Вишня «Сом», «Моя автобіографія»

Справжнє ім’я – Павло Губенко.

Коротко про автора:

- Письменник-гуморист.

- За популярність його прозвали «королем українського тиражу». Через особливості тематики творів його названо «поетом полювання».

- Засновник жанру «усмішка» в українській літературі:

Усмішка – особливий різновид гуморески, поєднання побутових замальовок із авторськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм

Усмішка «Сом» (зі збірки «Мисливські усмішки»)

1) Зміст коротко

1. За славним містом Енськом на Харківщині тече річка Оскіл, що впадає у Північний Донець. Її заплава розбивається на кілька рукавів, зарослих густими очеретами, верболозом, соковитою травою. І скрізь сила-силенна озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лілеями. Пливуть, бувало, на човні дівчата, уквітчавшись тими білими лілеями, й тихо пісню співають. Чарівна річка Оскіл! А скільки там диких качок! Як сядете на човна, то неодмінно побачите чирятку-маму з чиряточками, що, мов мишенята, шмигають, болотяних курочок, лисок, крижнів, широконосок. Гуляють качатка, у теплій воді купаються... 

Якраз проти радгоспу річище в Оскола широченьке, вода чиста-чиста.

2. Далі йде діалог оповідача із місцевим жителем – дідом Паньком. Дід Панько розповідав, що там така глибочінь — і дна не дістанеш. Але купатися там не можна, закрутить, завертить — і немає чоловіка. Живуть там величезні соми. Якось дід Панько сидів із паном на березі. Пливе великий табун панських гусей. Раптом один гусак як закричить. Залопотів крилами і зник під водою, а на тому місці щось як ляпне по воді, ніби чорною лопатою. Сом!

Вирішили дід із паном впіймати того клятого сома. Коваль зробив спеціального гака, насадили туди, як приманку, підсмажену гуску, прив'язали налигачами до осокора й закинули вночі в річку. Сидять, дрімають, слухають пісню, що її Христя про пана виспівує. Пан ніби не чує, налигача в руці тримає. Раптом як смиконе! І потягло! Пан вірьовку тримає, а дід — пана. Довго водили, поки й витягли рибину — пудів на п'ять! Розчинили — а там таке, що й поперелякувалися. Справа в тому, що в пана пропав мисливський собака Джой. Де тільки пан його не розшукував, листи писав — немає. А Джой любив у річці купатися. От сом його й ковтнув, усередині нього знайшли хвоста й шерсть собаки. Дід Панько сказав панові, що його Джой знайшовся. На питання пана, де ж він, Панько відповів, що пан сам його з'їв із сомом. Було тоді всім від пана, але й панові було гикавки та нудоти. 

Коли діда питали, чи він не бреше, той відповідав, що навіть у книжці відомого письменника Сабанєєва описано, як в Уфимській губернії сом начебто проковтнув ведмедя. Соми — вони такі, й катера би проковтнули, та шуму бояться.

3. Сом — дуже сильна риба, могутня. Якось один дуже завзятий рибалка розповів, що вудив він на Дніпрі. Раптом повз нього проти води промчав човен — і без мотора. Потім став на місці, закрутився, а з нього почувся одчайдушний крик про допомогу. Рибалка підплив ближче, а там — дідок переляканий. Однією рукою в човна вчепився, а друга у воду звисає — заплуталася у волосіні. Тільки рибалка хотів допомогти, а сом як рвоне — так і домчав два човни до сусіднього села. Коли втомився, то рибалкам вдалося зачепитися за кущ і зупинитися. Витягли сома, а той завбільшки з човен. Ледь руку дідові не перерізав. 

4. Наприкінці твору описуються особливості риби сом та розповідається, як його краще ловити. Сом — риба осідла. Найкраще ловиться літніми ночами. Інколи в його череві нібито можна знайти й холодну закуску, наприклад, копчену ковбасу, шпроти й т. ін. «Інтересна риба сом»!  Наприкінці оповідач запевняє, що вся ця розповідь про сома – абсолютно серйозна, тут немає жодної вигадки.