Характеристика персонажів твору

«Наталка Полтавка» стала першою в українській драматургії правдивою п’єсою з народного життя, в якій І. Котляревський яскраво показав типи народних характерів і за допомогою суто побутового конфлікту розкрив деякі соціальні відносини, образи чиновників, селян, бурлаків.

Образи п’єси надзвичайно колоритні і яскраві. Важко обрати серед них якийсь один — найколоритніший. Тому ми спробуємо коротко розглянути найголовніші образи твору, щоб виділити серед них найцікавіший.

Головною героїнею твору є українська дівчина Наталка Полтавка, яка є, власне, уособленням народного жіночого ідеалу. Наталка ніжна й вірна в коханні, з повагою ставиться до старших, поважає свою матір, намагається полегшити її життя. У скрутну хвилину дівчина навіть погоджується на самопожертву заради блага матері. Усі інші персонажі характеризують дівчину тільки з найкращого боку. Так, про неї говорять: «Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Наталка рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання, боротися за нього. І вона спроможна домогтися свого, адже без коханого, Петра, не мислить подружнього щастя. Відсутні в дівчини й такі риси, як корисливість, неправдивість, зрадливість. Наталка Полтавка — справжній ідеал дівчини-українки, так майстерно зображений І. Котляревським.

Досить складним є образ матері Наталки — Горпини. З одного боку, мати дуже любить свою дочку, піклується про її благо, виховала її доброю, чесною й працьовитою. З другого боку, в намаганні домогтися для дочки щастя мати завдає їй болю, змушує піти на самопожертву. Адже мати й дочка розуміють щастя по-різному. Для Наталки воно полягає в поєднанні з коханим чоловіком, подружньому щасті з Петром, у вірності своїй обіцянці вийти за нього. Але Горпина вважає, що щасливим може бути тільки матеріально забезпечене існування, тому й змушує дочку вийти то за дяка, то за підканцеляриста, а врешті за возного. Однак наприкінці твору мати переконується, що дочка буде щасливою тільки з благородним і любим дочці Петром.

Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Тому й доводиться йому постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.

Крім позитивних образів, у п’єсі є й сатиричні, кумедні, які представляють ворожий селянам табір визискувачів. Возний Тетерваковський, наприклад, виступає збірним сатиричним образом судових чиновників, і хоч у п’єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і наречений, усе одно в розмовах і поводженні він виявляє себе як здирник і хабарник. Спочатку цей комічний чоловік, наслідуючи старовинні романси, співає, що він полюбив дівчину, як «жадний вовк младую ягницю», як «з медом мак». І в таких піснях він показує себе як людина недолуга, скупа на почуття. Крім того, рівень освіти в нього не досить високий, і він намагається виглядати розумнішим, вживаючи в мовленні різні довгі й перекручені слова: «Могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вечноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для души моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі — розпоряджатись? » Складається враження, що він ставиться до свого кохання й до дівчини, ніби до судової справи, яку так за звичаєм і розв’язує.

Возний — тип хабарника, який потерпає через те, що з кожним роком все складніше стає «викачувати» із селян гроші. Усі його інтереси дрібні й низькі: судові справи, визискування, начальство, позови тощо. Микола дає йому таку влучну характеристику: «Хапун такий, що з рідного батька злупить».

Розмова возного з Петром про театр яскраво розкриває його невігластво, неосвіченість, яку він так старанно приховував.

Подібним чином зображується й виборний Макогоненко: «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже». Він здатний плести інтриги, влаштовуючи сватання возного, але, з другого боку, жаліє матір Наталки, яка потерпає через бідність.

Таким чином, якщо ми маємо обирати героя за його позитивними якостями, душевною красою, то, звичайно, зупинимо свій вибір на Наталці.