Григорій Сковорода Твори та їх аналіз

1. DE LIBERTATE (Про свободу (лат.))            Що є свобода? Добро в ній якеє?            Кажуть, неначе воно золотеє?            Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,            Проти свободи воно лиш болото.            О, якби в дурні мені не пошитись,            Щоб без свободи не міг я лишитись.            Слава навіки буде з тобою,            Вольності отче, Богдане-герою!

Аналіз поезії «De libertate»

Історія написання твору

Перебування у селі Ковраї було важливим етапом у розвитку світогляду Г. Сковороди, у формуванні його естетичного ідеалу: як селянський просвітитель він живе серед народу, проймається його думами і надіями, безповоротно вирішує, що його доля — з народом. Тому антинародний рух 50-х pp. XVIII ст., селянські виступи і повстання не могли не відбитися у свідомості поета. У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности... лишитись». Ще живими були в пам'яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царизм накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої «вольності». Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме «наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе». Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша «De libertate».

Тема: вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва, оспівування волі як найбільшого багатства людини.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Основна думка: тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».

Віршування і рима: силабічний твір, точні жіночі рими.

Жанр: громадянська лірика, оскільки в ній поет пов'язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих.

Зміст твору.

Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність. Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу. Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, безперечно перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, тому його і славить митець у цій поезії.

2. Всякому місту – звичай і права…

Всякому місту - звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю - любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір! Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню тріщить голова, Тих непокоїть Венерин амур *, Всякому голову крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені. Знаю, що смерть - як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар,- Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь... Аналіз пісні «Всякому місту – звичай і права»                

Історія створення. 10-та пісня збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень» — «Всякому городу нрав и права...» - вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Слова «всякому городу нрав і права» наштовхують на думку про адміністративні заходи Катерини II щодо міст у кінці 60-70-х років. Імператриця в цей час посилено запроваджувала дворянсько-бюрократичну систему управління губернських та повітових міст, визначала своє розуміння тези «всякому городу нрав и права». Отже, вірш спрямований не тільки проти загальних соціальних пороків, а й конкретно — проти запроваджуваних порядків бюрократичної системи. Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759 pp., коли автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними.

Тема: сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління.

Ідея: нищівне висміювання і засудження моральних вад тогочасного суспільного життя (спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців; тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе, їхнє «крючкодерство»; «чинодралів» і віршомазів-панегіристів, які прислужництвом і підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки; схоластичну систему освіти, яка завдавали «спудеям» великих мук.)

Основна думка: Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить розум та чисте сумління, контрастно протиставляючи їх тогочасному соціальному і побутовому злу.

Жанр: сатиричний вірш, пісня, де поет представляє й осміює цілу галерею грішників, що не живуть за своїм покликанням і ганьблять інших: це жадібний поміщик, лихвар, брехливі купець і юрист, підлабузник-сластолюбець.

Віршування: написана пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен.

Рима: як новатор, поет застосовує виключно чоловічі рими (дума — з ума), «неточні» рими, яких не вживали тогочасні митці; у творі вжито чотиристопний дактиль.

Композиція: Створивши окремі художні деталі, які відображали різні соціальні пороки, Г. Сковорода намалював широку картину тогочасних суспільних порядків, дав їм оцінку.

Кожна строфа вірша складається з шести рядків. У чотирьох перших автор відображає ті чи інші риси живої дійсності, а в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми.

Зміст твору.

Пісня починається в спокійному тоні. Автор передає особисті роздуми про різну вдачу людей, уподобання, які у кожного свої. Яка ж думка непокоїть поета, що в нього постійно «не йде с ума»? Поета як людину чесну, безкорисливу турбує несправедливість світу, потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його неспокою, його різко негативного ставлення до кріпосницького ладу. Тому вже в наступній строфі він розгортає яскраві картини тогочасного життя, типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанків, гостро висміюючи їх. Тут і Петро, який заради чинів витирає панські кутки, і Федько-купець, який «при аршині все лжет», і лихвар, що мріє про свої проценти, і пани, котрі, наслідуючи моду, перебудовують свої палаци за іноземними зразками. У третій строфі Г. Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника (заводить англійську худобу) і козацьку старшину, що постійно збільшують свої земельні володіння, грабуючи селян, а також викриває панський побут з п'яними оргіями в маєтках. У четвертій строфі бичується і висміюється несправедливе судочинство тих часів («Строит на свой тон юриста права»), схоластичні науки («С диспут студенту трещит голова»).

Особливу увагу звертаємо на останню строфу, що передає основну ідейну спрямованість сатиричного твору. Потворному життю представників кріпосницького суспільства Г. Сковорода протиставляє свій морально-етичний ідеал, ідеал мудрої людини, яка знає справжню ціну життя і має чисте сумління – «совість, как чистый хрусталь».

Отже, у творі сатирично викривається і засуджується весь суспільний лад як безчесний й нерозумний. Кожний рядок вірша Г. Сковороди, кожний його образ несе у собі велике смислове навантаження, відтворюючи живу дійсність у її найхарактерніших проявах.

3. БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ           - Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.     - Ти поважний дурень, пане раднику,- відповіла Бджола.- Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.           Сила:     Шершень - се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола - се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: "Веселість серця - життя для людини" - і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? - Тоді,- відповість вам,- коли полюю зайця.- Коли заєць смачніший? - Тоді,- відповість мисливець,- коли добре за ним полюю.     Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки "Про старість"...     Але ж розкусити треба, що то значить – жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним".

Аналіз байки «Бджола та шершень»

Байки Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Тема. Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».

Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У «силі» (мораль, пояснення змісту) байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

Мораль байки

Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити.

Бджола — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).

Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним». Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і він в усьому».