55. Роль та місце характерного танцю в балетних виставах.

Термін «характерний танець» походить з колишніх побутових комедійних сценок – entrée (фр. - вихід вступ), в яких розкривався, доповнювався той чи інший образ, характер; звідси і danñe de caractère, тобто танець в образі, характері.

Характерний танець - це одне з виразних засобів балетного театру, різновид сценічного танцю. У XVII - XIX століттях термін «характерний танець» служило визначення танцю в характері, образі. Такий вид танцю був поширений в інтермедіях, персонажами яких були ремісники, селяни, матроси, жебраки, розбійники і т.д. Характерний танець збагачується рухами і жестами, специфічними для тієї чи іншої соціальної групи, а закони композиції дотримувалися не так суворо як в класичному танці.

Під кінець XVIII сторіччя вистави драматичної сцени відображали підйом національного духу і часто викликали маніфестації в залі для глядачів. Тоді ж здобув виняткову популярність жанр дивертисментів і інтермедій на народні теми. Цей змішаний жанр включав розмовний діалог, спів, танець. В основу дивертисменту брали нехитрий сюжет, пов'язаний з народним святом, повір'ями, історичної бувальщиною або сучасним подією. Такий сюжет дозволяв об'єднати в дії різноманітні арії і народні пісні, балетні танці та «танці на голос російської народної пісні», причому найбільш популярні переходили з одного дивертисменту в іншій.

З початку XIX століття значення терміна характерного танцю стало змінюватися. Його називали полухарактерним, а визначення характерний перейшло до народного танцю. Таке значення терміна закріпилося донині. Характерний танець XIX століття відрізнявся від народного тим, що мав не самостійне, а підпорядковане значення. Закони його диктувала оркестрова, потім симфонічна музика і стилістика вистави. Народні руху були обмежені певною кількістю pas тієї чи іншої національності.

Поняттям «характерний танець »в XIX столітті і на початку XX століття позначали театралізований побутовий танець у характері, як салонний, так і майданний.

Підпорядковувавши народний танець певному змісту, характерний танець відбирав найбільш значні її особливості і, укрупнюючи, видозмінюючи головне, опускав не істотне. Такий відбір був закономірний. Він дозволяв передати в танці дух історичних епох і конкретні обставини дії данного спектаклю, риси, властиві всьому народові, і відмінні риси діючої особи.

Місце і роль характерного танцю в балеті то розширювалися, то звужувалися, згідно естетичним вимогам тієї чи іншої епохи. Він міг бути дієвою основою всього спектаклю, міг випадати з дії, зберігаючи лише права вставного номеру.

До М.Фокіна та О.Горського характерний танець не був пов’язаний з драматургічною дією балету. Вони ж надали йому у своїх виставах ідейно-смислового навантаження («Половецькі танці» О.Бородіна, «Арагонська хота» М.Глінки, «Шахерезада» М.Римського-Корсакова, «Ісламей» М.Балакірєва, «Степан Разін» О.Глазунова).

Наприкінці XIX століття був створений exercice характерного танцю. У його основі лежав exercice класичного танцю. Це дозволило при постановках характерного танцю широко використовувати закони хореографічного тематизму.

На сьогодні характерний танець – це академічна форма окремих національних танців, створених від поєднання народного танцю з високою професіональною технікою класичного танцю.