6. Верховинець Василь Миколайович (справжнє прізвище — Костів) — перший теоретик українського народного танцю, композитор, хоровий диригент, хореограф, фольклорист і етнограф

• Продовжуючи традиції М. Лисенка, К. Стеценка, С. Русової, В. Верховинець вибудовує власну концепцію національно-естетичного виховання дітей та молоді, розробляє принципи етнопедагогіки, узагальнені в унікальній збірці дитячих ігор та пісень «Весняночка» (1925). Він стає одним із засновників факультетів дошкільного виховання, бере участь у розробці освітніх програм та методичних посібників.

• Узагальненим виявом художньо-естетичних пошуків митця став «Жінхоранс» (жіночий хоровий ансамбль - 1930 році у Полтаві створений) — унікальний в історії українського хорового мистецтва «театр української пісні». У «Жінхоранс» ансамбль подавав пісню, супроводжуючи її ритмічними рухами, що відтворюють певний образ, підказаний змістом твору. Це був новий оригінальний жанр театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень, танців.

• Новаторським було мистецтво Верховинця-фольклориста, хореографа. З метою створення міцної теоретичної бази для дальшого розвитку національної хореографії Верховинець пише книгу "Теорія укр. народного танцю" (1919). Це було перше в Україні ґрунтовне дослідження характеру і принципу побудови укр. народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету. "Теорія укр. народного танцю" витримала 5 перевидань. Тут уперше було зібрано й описано танцювальні рухи та композиції, розроблено оригінальну методику запису і виконання українських танців.

В «Теорії…» Верховинець ставив собі завдання сформувати термінологію українського танцю на основі зібраного по всій Україні матеріалу; записати найбільш розповсюджені танці укр..народу і зібрати фундамент хореографічного мистецтва нашого народу, щоб прийдешні покоління мали основу для дослідження хореографії.

• В наукових працях по теорії української хореографії Верховинець досліджує зв’язок народної пісні, музики і танцю. Танці, які Василь Миколайович записав за допомогою композиторів і громадських діячів з різних регіонів України, були реалізовані в різних театралізованих виставах. За прикладом перших діячів, ставляться ще й тепер майже по всіх трупах: 1) деякі веснянки й хороводи в п’єсі “Маруся Богуславка” та в “Бондарівні”; 2) весільні обряди в п’єсах “Дві сім’ї”, “Прислужники”, “Зальоти соцького Мусія” і 3) купальські ігрища в п’єсі “Ніч під Івана Купала”. Показані в тих п’єсах обряди з піснями та хороводами ще не були и закінчені й оброблені, щоб можна було винести враження, що перед глядачем пройшла якась цільна музично-хореографічна хвиля. І хоч це були не самостійні хореографічні твори/постановки, танцювальному мистецтву дали сильний поштовх для розвитку й становлення в сценічній формі.

• В. Верховинець синтезував народний танець з технікою класичної європейської хореографії. Він — постановник першого українського балету «Пан Каньовський» М. Вериківського, танцювальних сцен у «Наталці Полтавці» М. Лисенка. «Триколінний гопак» В. Верховинця здобув блискучу перемогу на Першому міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні (Велика Британія). Саме своєю творчою знахідкою, своїм баченням та професійним підходом Василь Миколайович Верховинець вивів український народний танець на міжнародну арену.