3. Характерні особливості виконання танців Білорусії.

Особливості білоруського танцювального мистецтва складались в процесі формування і розвитку білоруської народності і її культури. Стародавні обряди і свята календарного року, сімейно-побутова обрядність супроводжувались піснями, іграми, хороводами, танцями. Музичним супроводом білоруських народ. танців служили скрипка і бубон, а в деяких областях до них приєднувались цимбали, дуда і гармошка (баян).

Народом були створені і нині продовжують розвиватись «Кружачок» (від «круг») – виконується по колу, і «Крижачок» (від «криж» - хрест) – побудований на перехресних рисунках. «Крижачок» - танець орнаментальний, парно-масовий, виконується будь-якою кількістю пар у швидкому темпі.

Серед традиційних народних танців найбільш популярним є «Лявониха» - парно-масовий, життєрадісний, динамічний, запальний, на будь-яку кількість пар танець. Музичний супровід – мелодія однойменної пісні. Композиційно будується на вільних, стрімких, але не складних рухах.

«Бульба» - ще один популярний народний танець, створення якого відноситься до 1926-27рр. Побудований на фольклорному матеріалі, він увібрав у себе народну мелодію, текст, нар.танц. рухи. Основні рухи прості – галоп, полька, притуп, але малюнки надзвичайно багаті. Особливо виділяється танець «Бульба» у постановці І. Мойсеєва.

В білоруському танці позиції ніг відповідають 5 відкритій і 1 прямій позиціям нар-сцен. танцю. Позиції рук відповідають 1,2,3, 4,5 позиціям нар-сцен танцю, в дівчини є положення рук за спідничку чи фартушок.

4. Основи та основні поняття класичного танцю.

До основних понять класичного танцю належать:

1) Позиції ніг (п’ять позицій ніг, що вивчаються в порядку: 1, 2, 3, 5, 4)

2) Позиції рук (три позиції і підготовче положення; починають їх вивчення на середині залу, а потім – біля станка. Порядок: підготовча, 1, 3, 2)

3) Голова й обличчя

Положення голови, вираз обличчя, погляд мають в танці велике значення. Без нахилів та поворотів голови жодна поза виглядає незавершеною. Виразність обличчя й очей оживляють позу.

Положення голови, її нахили й повороти вивчаються з 1 року навчання.

4) Aplomb (постановка корпуса, стійкість, рівновага)

Це один з основних елементів класичного танцю. Правильно поставлений корпус – запорука стійкості. Розвиток стійкості починають з молодших класів біля станка, потім – на середині. Aplomb – вміння правильно розподілити вагу корпуса на одній/двох ногах, для чого слід зібрати м’язи в області спини, навколо стержня стійкості – хребта. Основа стійкості полягає в збереженні вертикалі, яка проходить через середину голови, корпуса і закінчується на п’ятці, коли стоїш на повній ступні, і на подушечці, коли стоїш на півпальцях. Коли екзерсис робиться на півпальцях чи всій ступні, стійкості сприяє положення рук: провиснувші у верхній частині руки завжди мінус в оволодінні стійкістю.

5) E’paulement

Учням слід пояснити, що крім положення en face існує положення E’paulement, що визначається поворотом плеча: ставши в 3 чи 5 позицію, повернути корпус так, щоб праве плече і права нога виявились попереду по відношенню до іншого плеча, і корпус зайняв напівобернене положення. Аналогічно з іншої ноги. Руки в підготовчому положенні.

6) En dehors i en dedans

Це рух назовні і всередину; обертальні рухи ноги по колу і обертання фігури на підлозі чи в повітрі, навколо своєї вертикальної осі на одній чи двох ногах, з просуванням чи на місці. Вперше з En dehors i en dedans знайомимось при вивченні rond-demi-parterre (круг ногою по підлозі)

7) En tournant – поворот навколо себе

8) Releve («піднятий») – в танц.термінології має подвійний зміст:

1. Означає піднятись на півпальці на одній/двох ногах;

2. Підняти витягнуту ногу на різну висоту

9) Опорна і робоча нога

Опорна – та, на яку в момент виконання руху опускається вага тіла. Вона може бути нерухомою, а може й сама знаходитись в русі.

Робоча – та, яка знаходиться в русі, але звільнена від ваги тіла.

До основ класичного танцю відносять:

1. Plie

2. Battement tendu

3. Port de bras

4. Assamble

5. Побутові танці.

Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя.

Вивчення зібраного хореографічного і музичного матеріалу дає можливість визначити три основних жанри українських народних танців: хороводи, побутові та сюжетні.

Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які є основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.

Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу, їх виконують на масових вечорах, гулянках тощо. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:

1) метелиці, гопаки, козачки;

2) коломийки, гуцулки, верховини;

3) польки та кадрилі.

У побутових танцях тепер немає тексту, залишилися лише окремі вигуки, слова, які проказують виконавці в кульмінаційні моменти танцю.

Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка. Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці», «дрібушки», «притупи» тощо.

Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти — це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію виконання танцювальних рухів, легко помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якась дія людини. Так, танцювальний рух «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п'яткою, танцювальний рух «тинок» технікою виконання нагадує перестрибування через тин чи перелаз тощо. Є й такі танцювальні рухи, які підкреслюють характер людини.

Характер «дрібушки» повністю залежить від тексту. В одному випадку «милий» ступає «дрібненько», граціозно перед своєю «коханою», в другому — «аж ногами тупотить», показуючи злість і досаду. Один і той самий танцювальний рух згідно з характером хореографічного образу в танці може виконуватися по-різному: широко і повільно, дрібно і швидко тощо. Танцювальні рухи доповнюються пластикою, мімікою і жестами. Особливого смислу танцювальний рух набув у контексті, зумовленому загальною композицією танцю.

Метелиця. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур і різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі, завірюхи. Звідси й походить назва танцю. Метелиця — вид хороводу. Зв'язки з хороводами бачимо в основному композиційному елементі її (коло) та масовості. В наш час це кращий зразок масового танцю, в якому може брати участь необмежена кількість виконавців.

Поширений він по всій Україні, а також у Росії та Білорусії. Показово, що основний зміст метелиці, як про це свідчать автори, є спільним, а форма розкриття його — різна. Жива, запальна мелодія метелиці музичними засобами передає характер стихії цього природного явища.

Гопак. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець в основному імпровізаційний. В народі його танцюють так, щоб виконавці один одному не заважали. Щодо цього гопак дещо нагадує російську «Камаринську», білоруську «Лявоніху», болгарське хоро та польську мазурку.

У танці використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння. Танцюристи намагаються виконати їх якнайкраще. Між ними розпочинається своєрідне змагання, яке за своїм характером нагадує російський перепляс.

Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чоловіками. Тепер його танцюють разом з чоловіками і жінки. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням.

Мелодії гопаків, узагальнюючи ідейно-емоційний зміст танцю, в цілому під час його виконання часто змінюють свій характер: то вони звучать мужньо і героїчно, то радісно й запальне. Тут все залежить від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді тієї чи іншої фігури гопака.

Козачок. Походження назви цього танцю пов'язане з життям воїнів-козаків. Його побутування, як свідчать різні джерела, відноситься до далекого минулого.

На відміну від гопаків козачки виконуються в швидкому і дуже швидкому темпі '. Танцювальні рухи вимагають від виконавців бісерної техніки. Виконуючи «припадання» («доріжки»), «тинки», «колупалочки», «вірьовочки», «присядки», «голубці», «зірочки», «ланцюжки» та інші рухи і композиційні елементи, використані в загальній композиції козачка, танцюристи вихорем проносяться перед глядачем. У козачку, як і в гопаку, широко застосовується змагання між окремими виконавцями і навіть групами. Загальна композиція має давні традиції щодо послідовності чергування окремих фігур і їх повторень. Саме цим козачок і відрізняється від гопака. Танець виконують здебільшого без імпровізації.

Найменша кількість виконавців козачка — пара. Основне навантаження при виконанні падає на жіночу партію.

Характерна ознака мелодій козачків — їх дрібний (бісерний) ритмічний малюнок.

Коломийка, на відміну від інших народних танців, збереглась до останнього часу як коломийка-пісня, коломийка — інструментальна п'єса і коломийка-танець. Дуже часто в народі всі ці різновиди коломийок об'єднані в одне ціле: танцюють її під спів хору в супроводі оркестру. Мелодії коломийок за способом виконання діляться на три групи: вокальні, вокально-інструментальні та інструментальні. Отже, коломийка є однією з форм синтетичної народної творчості.

Текст коломийок за змістом найрізноманітніший. Він складається з окремих строф (куплетів). Кожна строфа — це коротка зарисовка типового конкретного моменту, взятого з навколишньої дійсності. Зміст зарисовок охоплює найрізноманітніші прояви життя народу в певних історичних умовах.

Коломийка є одним з дуже цікавих танців. Вона відзначається багатством танцювальних рухів, вражає глядача яскравим оригінальним колоритом, властивим населенню західних областей України. В давнішій формі коломийки вихідною позицією було коло, а в сучасній — ряд. Основним композиційним елементом слід вважати коло, яке поступово розпадається на менші кола, доходячи до пари в колі. Деякі дослідники вважають, що від слова «коло» походить назва цього танцю. Значне місце в коломийці займає так званий «хрещик», під час виконання якого дівчата і хлопці міняються місцями. Основними танцювальними рухами, які використовуються в цьому танці, є «зірниця», «присядка», «мережка», «тропак», «ножиці» '.

Для коломийки характерні жвавий темп виконання, бадьорий настрій, яскравість орнаментального хореографічного малюнка.

Гуцулка і верховина в музичному відношенні є варіантами коломийки. Проте верховина на відміну від коломийки і гуцулки починається широким, ліричним вступом в розмірі 6/8 або 3/4 . Далі йде звичайна мелодія коломийки.

З боку хореографічного гуцулка відрізняється від коломийки тим, що друга частина її має назву козачка.

Полька. В хореографічному відношенні полька буває дуже простою (складається з двох танцювальних фігур), і як танець сценічного типу відзначається елементами сюжетності. В ній застосовується принцип змагання (перепляс) між групами виконавців або парами, що надає танцю сучасного колориту. Він легко сприймається глядачами і справляє хороше художнє враження.

Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Тетяна», «Попадя», «Псальма», «Військова», «Соловейко» і т. д. Ця своєрідна програма, лаконічно і влучно відображена назвою, здебільшого розкривається музичними засобами виразності.

Найбільш вживаним ритмо-кадансом польок є

1) народна героїка («Опришки» , «Аркан» тощо);

2) народний побут («Катерина», «Коханочка», «Волинянка», «Горлиця»);

3) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина

в дії («Гонивітер», «Зіронька», «Віз» та ін.);

звички птахів і тварин («Гусак», «Бичок» та ін.).