21.2 Економічна ефективність раціоналізації природокористування

Ефективність будь-якого процесу, у тому числі і процесу природокористування, визначається співвідношенням між досягнутим корисним результатом (ефектом) і витратами, що знадобилися для цього.

Ефектом від вкладення коштів у раціоналізацію природокористування може вважатися збільшення частки продукції безвідходного виробництва в загальному обсязі продукції, зменшення втрат коштовної сировини в результаті утилізації (корисного використання) відходів, зменшення витрат свіжої води при впровадженні оборотного водопостачання, зменшення економічного збитку від забруднення навколишнього природного середовища чи порушення екологічної рівноваги екосистем.

Під економічним збитком від забруднення навколишнього природного середовища розуміється сума втрат, зв'язаних з більш швидким зносом будинків, споруд і устаткування, збільшенням витрат на лікування й оплату лікарняних листків у зв`язку з ростом захворюваності, зниженням продуктивності праці, зменшенням врожайності і погіршенням якості сільськогосподарської продукції, скороченням улову риби й інших явищ, причиною яких служить забруднення середовища.

При прийнятті конкретних рішень на рівні окремих підприємств необхідно діяти в два етапи. На першому етапі повинні бути відкинуті усі варіанти подальшого розвитку, відповідно до яких підприємство змушене буде порушувати встановлені йому екологічні нормативи.

На другому етапі з варіантів, що залишилися, прийнятних з екологічної точки зору, вибирається варіант із найменшими приведеними витратами (рисунок 21.1).

1- крива витрат на ліквідацію збитку від забруднення;

2- крива витрат на природоохоронну діяльність, тобто на запобігання збитку від забруднення;

3 - сумарні витрати.

Рис. 21.1 - Співвідношення екологічного (у точці ГДК) і економічного оптимумів вкладень коштів у природоохоронну діяльність

У кожен момент часу суспільство несе витрати, що складаються з коштів, витрачених на запобігання забруднення і ліквідацію наслідків від тих забруднень, яких не удалося уникнути. Чим більше коштів вкладається в природоохоронну діяльність (крива 2), тим менше їх знадобиться для ліквідації збитку від забруднення навколишнього середовища (крива 1), і навпаки. При цьому загальна сума витрат буде найменшою при такому рівні забруднення навколишнього середовища (точка 4), при якому перші витрати рівні другим.

Крім того, у підприємств занадто слабка матеріальна зацікавленість у вкладенні коштів у природо охорону.

Дійсно, без виділення достатніх коштів і застосування матеріальних стимулів у сфері природокористування, тобто без вирішення економічних питань, не може бути вирішеним жодне інше питання, будь то створення і утримання заповідників чи розробка і впровадження безвідхідних технологій у виробництві. Навіть розробка і застосування природоохоронного законодавства чи екологічне виховання населення вимагають виділення великих матеріальних ресурсів.

Але одних тільки матеріальних стимулів мало, тому що в суспільному виробництві можуть виникати ситуації, у яких підприємцю буде вигідніше губити природу, чим охороняти її. Крім того, люди впливають на природу не тільки тоді, коли вони е виробниками і підкоряються економічним законам, але й у побуті, на відпочинку. У цих випадках на допомогу природі повинні прийти юридичні закони й екологічна свідомість, яка формується відповідним вихованням.