Історична література.

Козацькі літописи – історико-літературні твори, що висвітлювали історію України XVII–XVIII ст.

Протягом 1672–1673 рр. було завершено «Хроніку з літописців стародавніх». Автор її – Феодосій Софонович. Єдиним історичним твором, що вийшов друком за тих часів, був київський «Синопсис, або стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу». Автор – Пантелеймон Кахановський. Цю книжку видали 1674 р. у друкарні Києво-Печерського монастиря. Їй судилося стати першим підручником з вітчизняної історії. Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи. Одним з найдавніших з-поміж великих козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому описуються події від 1648 по 1702 р. Другим важливим твором був літопис Григорія Граб’янки. Літопис розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Написано його було 1720 р. Твір складався з двох частин: опису подій від 1648 по 1660 р. та від 1660 по 1700 р.

Величко Самійло (бл. 1670 – після 1728) – український історіограф. Навчався у Києво-Могилянській колеги. Служив канцеляристом у генерального писаря та у Генеральній військовій канцелярії. Автор першого систематичного викладу історії Гетьманщини «Сказанія о войне козацкой з лолякамі через Зиновія Богдана Хмельницького», що розповідає про події 1648-1700 pp. Літопис написаний українською літературною мовою XVIII ст. з елементами народної мови.

Граб'янка Григорій (? – бл. 1738) – український історіограф. Навчався у Києво-Могилянській колегії. Із 1686 р. на службі в козацькому війську. Учасник багатьох походів і битв. Автор історичного jeopy літописного характеру "Действия предельной и от начала поляков кровавшой небивалой брани Богдана Хмельницкого с поляками. Року 1710", де викладено події української історії з давніх часів до 1709 р. Головною ідеєю твору є прагнення автора показати історичну, правову суспільну й політичну самобутність українців-козаків.

Архітектура

Бароко (хамерний, перебільшений) – епоха в історії образотворчого мистецтва, архітектури, музики і літератури країн Європи, колоніальної Центральної і Південної Америки кінця XVI – середини XVIII ст., для якої характерні святково-монументальні ансамблі, театральні та музичні постановки, живопис, скульптури, що вирізняються грандіозністю й пишнотою.

Козацьке бароко – назва стилю, що набув поширення в українській архітектурі другої половини XVII–XVIII ст. внаслідок поєднання рис європейського бароко і місцевих традицій.

Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно. Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. Українську традицію хрещатих п’ятидільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658).

Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю, поміркованістю в декоративності, спокійністю форм. Найпомітнішим був місцевий вплив в архітектурі, менш відчутним – у скульптурі та живописі.

На Правобережній Україні та західноукраїнських землях бароко розвивалося на основі європейської традиції і було досить близьким до свого першоджерела. У цьому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, собор Св. Юра і костьол домініканців у Львові, ратуша в Бучачі, Андріївська церква в Києві.

На Лівобережжі та Слобожанщині поширення набуло козацьке бароко. Перлинами цього стилю стали Покровська церква, Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври та дзвіниця собору Св. Софії (архітектор Йоганн ІІІедель) у Києві, Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря в Полтаві, собор Різдва в Козельці.

Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є запорозький собор у Новомосковську (Самарі), збудований народним майстром Я. Погребняком.

Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672–1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696–1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи.

Видатними архітекторами були І. Григорович-Барський (бурса Київської академії, Кирилівська та Покровська церкви тощо); С. Ковнір (Кловський палац, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер Києво-Печерської лаври тощо).

Оборонна синагога в Жовкві. 1692-1698. (стиль ренесанс і елементами бароко)

1690-1696 pp. – спорудження на кошти гетьмана І. Мазепи Богоявленської церкви Братського монастиря та Миколаївського собору у Києві

1695–1700 pp. – спорудження на замовлення гетьмана І. Мазепи Вознесенського собору у Переяславі

1700-1702 pp. – спорудження на кошти гетьмана І. Мазепи будинку чернігівського колегіуму (діяв до 1776 р.)

1703 р. – спорудження на кошти гетьмана І. Мазепи навчального корпусу Києво-Могилянської академії

1731–1744 pp. – спорудження архітектором І. Шеделем дзвіниці Києво-Печерської лаври

1746–1762 pp. – спорудження у Львові собору Св. Юра – кафедрального собору греко-католицької церкви (архітектор Б. Меретин)

1747–1757 pp. – спорудження Андріївської церкви у Києві (архітектор Ф. Б. Растреллі)

1752-1755 pp. – спорудження у Києві царського Марийського палацу (архітектори Ф. Б. Растреллі та І. Ф. Мічурін)

1753–1755 pp. – спорудження Кловського палацу у Києві

Ратуша в Бучачі. 1751. Архітектор Б. Меретін, скульптор Й. Пінзель (унікальне в Україні поєднання архітектурного стилю бароко й скульптури).

Покровська церква в Києві. 1766. Архітектор І. Григорович-Барський (бароко пізньої доби).

Троїцький собор у Новомосковську. 1773–1778. Майстер Я.Погребняк (дерев’яна українська архітектура, собор побудовано без жодного залізного цвяха, стиль українське бароко).

Успенський собор Почаївської лаври. 1771–1783. Архітектор І.Гофман (бароко).

Палац Кирила Розумовського в Батурині. 1799–1803. Архітектор Ч.Камерон. Реконструкція. Сучасний вигляд (класицизм).

Скульптура.

— Значне поширення декоративного ліплення та різьблення, що прикрашали архітектурні споруди.

— Видатні скульптори: І. Равич, С. Шалманов, С. Фесінгер, А. Пінзель, А. Осинський.

Растреллі Варфоломій (1700–1771) – відомий архітектор, основний представник архітектури російського бароко середині XVIII cт. Італієць за походженням. У 1730–1763 pp. працював придворним архітектором в Росії. За йог проектами у Києві збудовано Андріївську церкву (1747–1753) та Царський (Маріїнський) палац (1752– 1753 pp.). Творчість Растреллі мала значний вплив на українських архітекторів.