Культура у XVII – XVIII ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII–XVIII ст. відбувався в складних, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика її гетьманів. Водночас розвиток української культури протягом другої половини XVII–XVIII ст. гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніальної політики Росії та Польщі. Кращі інтелектуальні сили українського народу наприкінці XVII та у XVIII ст. залучалися до праці в Росії; багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи (Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін.).

ОСВІТА

Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. Їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини тоді діяло 866 шкіл. На Слобожанщині одна школа припадала на 2,5 тис. осіб. Усі ці школи утримувалися коштом місцевого населення.

Система початкової освіти складалася з циферних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями в заможних сім'ях.

1786 р. – створення на території Гетьманщини чотирикласних (для дворян) та двокласних (для міщан) народних училищ з російською мовою навчання.

Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах, які створювалися за зразком Києво-Могилянської академії. До першої половини 18 ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми – Чернігівський (1700), Харківський (1726(7)) та Переяславський (1738).

Єдиним вищим навчальним закладом залишалася Києво-Могилянська колегія, яка в 1701 р. за наказом Петра І отримала статус і права академії. На початку XVIII ст. в ній навчалося 2 тис. студентів.

Новий етап розвитку академії пов’язаний з діяльністю Рафаїла Заборовського – архієпископа київського (1731 р.), згодом митрополита. За його ініціативою було розширено навчальну програму, відкрито класи грецької, німецької та єврейської мов, збільшено кількість студентів.

Прокопович Феофан (1681–1736) – письменник, учений, церковний і культурно-освітній діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії та Римському єзуїтському колегіумі. Із 1704 р. викладав піїтику (наука про складання віршів), риторику і філософію у Київській академії, а з 1711 р. був її ректором. У 1716 р. за наказом Петра І переїхав до Петербурга. Був активним прихильником його реформ і одним із найближчих радників Петра І у справах перетворень православної церкви. Допоміг царю ліквідувти патріархію і створити підконтрольний йому Синод. Брав участь в організації і створенні Академії наук. Одним із перших у Росії здійснюючи наукові спостереження став використовувати мікроскоп і телескоп.

Досить складною була ситуація з освітою на Правобережжі й західноукраїнських землях. У селах при православних церквах працювали дяківські школи, однак українські селяни часто не мали змоги навчати в них своїх дітей. Наступ католицизму спричинив занепад і закриття багатьох братських шкіл. Офіційно влада підтримувала єзуїтські колегіуми (Луцький, Кам'янецький, Львівський, Перемишльський та ін.). Центром вищої освіти в західноукраїнських землях був Львівський університет, заснований ще в 1661 р. Проте його діяльність суворо регламентувалася, а навчання здійснювалося лише латинською мовою.

1774 р. – на західноукраїнських землях (Австрійська імперія) запроваджено обов'язкову початкову освіту рідною мовою. Повну середню освіту здобували у німецькомовних гімназіях.

Культурний процес на українських землях значною мірою ускладнювався мовною політикою російської та польської влади. Спочатку польський уряд за законом 1696 р. вилучив з адміністративної сфери українську мову і залишив її лише в церковному вжитку, а з 1720 р. російська влада заборонила друкувати книжки українською мовою і посилила тиск на освітні установи. Від другої половини XVIII ст. всі освітні заклади Лівобережжя та Слобожанщини поступово перейшли на російську мову викладання.

1729 р.– Петро III звелів переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження. 1763 р. – Катерина II заборонила викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії. 1775 р. – Синод розпорядився вилучити з усіх шкіл українські букварі.