Початок московсько-польської війни. Смерть Богдана Хмельницького

У червні 1654 р. польській дипломатії вдалося досягти значного успіху, уклавши «вічний договір» з ханом. У жовтні 1654 р. 30-тисячна армія під проводом коронного гетьмана Станіслава Потоцького «Ревери» ввійшла на Брацлавщину, а татарське військо рушило в напрямі Умані.

У другій половині січня 1655 р., коли в Україну підійшли полки московського воєводи Василя Шерємєтєва, з'єднані козацько-російські сили врешті теж виступили до театру воєнних дій. 29-31 січня над р. Багвою під Охматовом [нині Черкаської обл.] відбулася генеральна битва. І хоча війни не виграла жодна зі сторін, наступ коронної армії зупинився.

Літо 1655 р. пройшло під знаком подій, що в польській історії отримали назву Потопу – п'ятирічного сум'яття, яке охопило країну, поставивши її на грань загибелі. Шведський король Карл Ґустав X, розцінюючи початок московської інтервенції в Білорусь і Литву за слушну нагоду поставити крапку в півстолітніх змаганнях Швеції з Польщею за балтійське узбережжя, в липні 1655 р. ввів свою армію на територію противника.

Прочитайте уривок з листа Богдана Хмельницького та вкажіть ім'я монарха, якому він адресований: «Наш вельмишановний пане і друже. Для того, щоб приязнь могла зміцнюватися й перетворитися в тривалі зв'язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сторін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість... Бажаємо насамперед, шоб ваша найясніша величність знала, що ми з'єднані й пов'язані з вашою найяснішою величністю не іншим зв'язком, ніж тим, яким ми зобов'язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансільванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід».

А кримський хан Іслам-Ґірей III В польський король Ян II Казимир

Б московський цар Олексій Михайлович Г шведський король Карл X Ґустав

Вже наприкінці травня 1655 р., тобто за кілька місяців до нападу Карла Ґустава на польську територію, розпочинаються інтенсивні дипломатичні зносини між ним і Богданом Хмельницьким, до яких були залучені й союзники шведського короля – семигородський князь Дьордь II Ракоці та бранденбурзький курфюрст Фридрих-Вільґельм. Згідно з досягнутими домовленостями, козацька армія разом із московським допоміжним корпусом Бутурліна виступила у похід на захід, до Львова. 29 вересня 1655 р. місто було взяте в облогу, яка мляво тяглася до початку листопада. Звістка про появу в тилу татар змінила плани гетьмана: узявши з городян контрибуцію, він завернув свої полки назад, назустріч ханові. Після кількох боїв, проведених у цьому марші, Хмельницький і Мегмед-Ґерей IV поновили мирну угоду.

За таких обставин, враховуючи непевність ситуації, Богдан Хмельницький вступає у таємні зносини з королем-вигнанцем Яном Казимиром, пропонуючи козацьку допомогу в обмін на уступку руських територій «включно з Володимиром, Львовом, Ярославом, Перемишлем». Щоправда, як тверезо додає Хмельницький, це малоймовірно, бо коли б навіть сотня шляхтичів залишилася в усьому королівстві, і то вони ніколи не погодяться на це добровільно.

Тим часом набув несподіваної зміни розклад союзницьких сил. Царський уряд, занепокоєний успіхами свого союзника Швеції – потенційного претендента на володіння всім балтійським узбережжям, круто міняє орієнтири зовнішньої політики. У травні 1656 р. Московія оголошує війну Карлові Ґуставу й розпочинає мирні переговори з колишнім противником Річчю Посполитою.