Білоцерківський мир

Богдан Хмельницький, звільнившись із полону уже 17 липня 1651 р. розіслав із Білої Церкви наказ правобережним полковникам прибувати до його ставки з уцілілими полками. На другу половину серпня під булавою Хмельницького сконцентрувалося близько 25 тис. козаків і 6 тис. ноґайців, приведених Карач-беєм, а на лівому березі Дніпра навпроти Києва стояло два полки чисельністю до 4 тис. осіб. Несподівана міць відродженого після розгрому козацького війська, а рівночасно голод, епідемії та втома з'єднаної польсько-литовської армії примусили переможців відкинути мову ультиматумів і перейти до погодження взаємних поступок. За таких обставин розпочалося спершу перемирне листування, а з 10 вересня 1651 р. – і самі переговори.

Білоцерківський мир. 18 вересня (н.с) 1651 р.:

• козацький реєстр мав бути скорочений до 20 тис.

• юрисдикція Війська Запорозького обмежувалася Київським воєводством

• Гетьман зобов'язувався розірвати спілку з татарами й надалі не провадити закордонних зносин

• Польські магнати і шляхти повертались до своїх маєтків

• Селяни повертались на постійні місця проживання до попереднього стану

• Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті польський король буде призначений гетьманом.

Утім, мирна Білоцерківська угода залишилася тільки паперовою пам'яткою перипетій війни, бо зібраний навесні 1652 р. сейм її не зратифікував – цього разу не з принципових міркувань, а тому, що вперше в історії річпосполитського парламентаризму був зірваний одним зі шляхтичів, який наклав вето на проект сеймової ухвали.

Незатвердження угоди розв'язувало руки Богданові Хмельницькому, який у квітні 1652 р. оповістив старшину про готування до нової війни. Формальним приводом для початку бойових дій став похід гетьманича Тимоша на чолі козацько-татарського загону в Молдову.

Бій під Батогом. 22–23 травня 1652 р. стала переможною для козаків.

На початку жовтня 1653 р., після кількох маневрових переміщень, коронна армія отаборилася під містечком Жванценад р. Дністер навпроти Хотина [нині Кам'янець-Подільського району Хмельницької обл.]. Її чисельність сягала 40 тис.;. приблизно таким було й козацьке військо, яке разом із татарами блокувало жванецький табір, розгромивши підкріплення, що туди поспішали. Почалася затяжна облога. Сил для вирішальної битви не вистачало у жодної зі сторін, і тоді Іслам-Ґерей III, як і під Зборовом, узяв на себе роль посередника, не зацікавленого у надмірному піднесенні будь-кого з противників. Відтак, розпочалися переговори, на яких хан вимагав поновлення Зборівського договору, сплати «упоминків» і дозволу вибрати ясир на території Польського королівства аж до р. Вісли. Саме на цих пунктах після тривалих дебатів 17 грудня (с.с.)1653 р. було досягнуто домовленості.

Жванецька угода. 5 грудня (н. с.) 1653 р.: повторювала умови Зборівського договору.

Переговори між кримчаками та Яном Казимиром виглядали дивно: по-перше, вони завершилися усним погодженням, а не формальною письмовою угодою; по-друге, не відбулося навіть перемирної зустрічі коронованих осіб, хоча й хан і король були присутні на позиціях. Окрім того, королівські комісари не наполягали на присязі козаків, а сам Хмельницький усунувся в тінь, виставивши замість себе полковників-статистів. Проте ця двозначна ситуація задовольняла всі три сторони. Татари досягли рівноваги сил виснажених сусідів, отримавши ще й величезну суму «упоминків» та вигоди від ясиру. Коронна верхівка тішилася ілюзією, буцімто Зборівська угода залишилася непідтвердженою. Не менш складні розрахунки були і в грі Богдана Хмельницького, який робив ставку вже на третю сторону: 11 жовтня 1653 р. Земський собор Московського царства ухвалив прийняти Військо Запорозьке з «городами их и землями» під «государя високою руку». Так козацька проблема після кривавої шестилітньої війни вихлюпнулася за рамки внутрішніх незгод Речі Посполитої.

Становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.

— Спустошено Правобережжя, де проходили воєнні дії.

— У 1650–1653 pp. по Україні прокотилися голод, епідемії холери і чуми.

— Масове переселення, особливо на Лівобережжя, Слобожанщину.

— Зменшення населення менш як на 30 %, що мало наслідком скорочення чисельності української армії.

— Війна спричинила занепад господарського життя: сільського господарства, ремесел, торгівлі.

— Втома від війни, розчарування в гетьманському правлінні, небажання воювати.

— Б. Хмельницький розумів неможливість перемоги над Польщею без сильних союзників. Гетьман веде переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Швецією.