Додаток 5. Зразок оформлення заключної частини висновки

На підставі проведеного комплексного дослідження зроблені наступні висновки теоретичного та практичного характеру.

Історичний розвиток української держав­ності переконливо свідчить, що безсис­темне вдосконалення окремих елементів управлінської системи, зазвичай, не прино­сить запланованих та очікуваних резуль­татів. Одним із прикладів такого твердження можна вважати результати реалізації в Ук­раїні Концепції адміністративної реформи 1998-2004 рр.

Нині серед представників науки адмі­ністративного права існує кілька точок зору, які по-різному підходять до аналізу причини невиконання завдань, що ставили перед со­бою автори Концепції адміністративної реформи в Україні. Аналіз наукової літерату­ри з питань адміністративної реформи дає підстави стверджувати, що однією із причин неефективності зазначеної реформи є її ре­алізація у відриві від політичної реформи, реформи місцевого самоврядування, ре­форми територіального устрою України, реформи адміністративного судочинства.

Слід зазначити, що результативність ре­формування системи державного управління значно знижується за відсутності запрова­дження відповідних змін до системи органів місцевого самоврядування, системи тери­торіального устрою України, системи судочинства. Такий підхід до реформування чинної системи державного управління є характерною особливістю су­часного етапу державного будівництва в Ук­раїні, яке, по суті, перебуває у стані постійно­го пошуку оптимальної моделі державного управління, яка би, з одного боку, забезпечу­вала динамічність державного управління, його відповідність розвитку суспільних від­носин, а з іншого - була прозорою, ефектив­ною та зручною у користуванні. Пошук такої моделі передбачає внесення змін до чинних організаційних структур державного управ­ління, створення нових та реорганізацію існуючих органів виконавчої влади, налаго­дження постійного зворотного зв'язку між органами державного управління у відповідній сфері, посилення політичної відповідаль­ності керівників центральних органів вико­навчої влади. Зазначені процеси мають місце майже в усіх сферах державного управління.

Додаток 6. Зразок оформлення списку використаних джерел

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1996. - № 30. -Ст. 141.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. — №3. - Ст. 27.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ // Офіційний вісник Укра­їни. - 2003. - №11. - Ст. 461.

4. Про державну реєстрацію ре­чових прав на нерухоме майно та їх обмежень: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ // Офіційний вісник України. - 2004. - № 30. - Ст. 1993.

5. Про джерела фінансування ор­ганів державної влади: Закон Украї­ни від 30 червня 1999 року №783-XIV // Відомості Верховної Ради. -1999. - № 34. - Ст. 274.

6. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. -ст. 490.

7. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Офіцій­ний вісник України, 1997. — №25. — С. 20.

8. Про місцеві державні адмініст­рації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-ХІУ // Відомості Верхо­вної Ради України. - 1999. - №20. -Ст. 190.

9. Указ президента України „Про заходи впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р. № 810/98.

10. Про проголошення незалеж­ності України: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1427-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -~№38. - Ст. 502.

11. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції // Офіцій­ний вісник України, 1998 р. №13 від 16/04/1998.

12. Рішення Конституційного Су­ду України у справі за конституцій­ним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Консти­туції України (конституційності) по­ложень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постій­не користування земельними ділян­ками) у справі №1-17/2005 від 22 ве­ресня 2005 року / Офіційний вісник України. - 2005. - №39 - Ст. 2490.

13. А. Карнарук. Функції адміністративних судів в умовах адміністративно-правової реформи в Україні // Юридична Україна, 2006, - № 5, - С. 42-46.

14. Авер'янов В. Забезпечення прав і свобод людини - пріоритетна орієнтація адміністративної реформи в Україні // Юридический вестник. -2002. - №2. - С. 58-72.

15. Арефьев Г. П. Понятие защиты субьективных прав // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту. — Калинин, 1982. — С. 13—21.

16. Атаманчук Г. В. Теория государственного управлення. — М., 1997. — С. 112.

17. Битяк Ю. П., Комзюк А. Т. К концєпции реформи административного законодательства и административного судопроизводства // Юридическая наука и проблеми формирования демократического правового государства Украина. — К., 1993. — С. 78.

18. В. Авер'янов. Нова доктрина українського адміністративного пра­ва: концептуальні позиції // Право України. - 2006. - №5. - С. 11-17.

19. Васильєв А. С. Управленческие решения в производственных организациях. — Одесса, 1986. — С. 162.

20. Горшенев В. М., Шахое И. Г. Контроль как правовая форма деятельности. — М., 1987. — С. 31.

21. Державне управління в Україні / За ред. В. Б. Авер'янова. — К., 1999. — С. 183.

22. Зеленцов А. Б. Контроль за деятельноетью исполнительной власти в зарубежных странах: Учеб. пособие. — М., 2002. — С. 64.

23. Иванов О. В. Право на судебную защиту // Сов. государство и право. — 1970. — № 7. — С. 40.

24. Кампо В. М., Рижков Г. В. Адміністративні суди: важка дорога до інституціоналізаціі // Правова держава. — К., 1998. — Вип. 9. — С. 167—172.

25. Коментар до Конституції України. - К., 1996. - 376 с.

26. Конституційне право України / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. - К., 2002. -544 с.

27. Л. Терещенко. Адміністративно-територіальний устрій України - перспективи реформування. // Підприємництво, господарство і право. – 2008 р. - № 8, - С. 95-98.

28. Медведчук В. В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та міс­цевого самоврядування. — К., 1996. — С. 115—116.

29. О собственности. Сочинение А.Тьера // Перевод А. Степанова. — Санкт Петербург. - Типографія В. В. Пратць. - 1872.

30. О социализации земли: Декрет Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета от 19 (6) февраля 1918 года // Собр. зак. - 1918. - №25. - Ст. 346.

31. Патиківський Ю. Земля по-чорному // Газета «Україна молода», четвер, 11 січня 2007 року.

32. Погорілко В. Ф. Конституційне право Ук­раїни. - К., 1999. - 733 с.

33. Про надання чинності Цивіль­ному кодексу УСРР: Постанова Все­українського Центрального Вико­навчого Комітету від 16 грудня 1922 року (із змінами і доповненнями до 1 червня 1927 року). 4-та друкарня Транс друку. — Укрголовліт. — №98-КВ. — Юридичне видавництво НКЮ УРСР. - Харків. - 1927.

34. Про підсумки розгляду звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з органі­зованою злочинністю і корупцією, доповідей Голови Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Голови Служби безпе­ки України, Міністра внутрішніх справ України про стан боротьби з організованою злочинністю, а також доповіді Генерального прокурора України про стан прокурорського на­гляду у сфері боротьби з організова­ною злочинністю: Постанова Верхов­ної Ради України від 26 грудня 2002 року № 388-ІУ // Голос України. -№11 від 21/01/2003.

35. С.С. Овчарук. Конституційні права людини та громадянина в контексті адміністративного права та адміністративної реформи. // Адвокат, 2007, - № 8, – С. 20-22.

36. Салищева Н. Г., Хаманева Н. Ю. Исполнительная и судебная ветви власти: соотношение и взаимодействие // Государство и право. — 2000. — М° 1. — С. 5—12.

37. Севастьянова Л. А. Право граждан на обжалование в суд действий органов и должност­ных лиц по законодательству стран членов СЭВ: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. — М., 1984. — С. 12.

38. Сравнительиое конституционное право. -М., 1996.-729 с.

39. Старилов Ю. Я. Служебное право. — М., 1996. — С. 464—466.

40. Старосьцяк Е. Элементы науки управлення. — М., 1965. — С. 197.

41. Студеникина М. С. Государственный контроль в сфере управлення. — М., 1974. — С. 7.

42. Телешун С. Окремі аспекти реформування адміністративно-територіального устрою в кон­тексті останніх урядових пропозицій // Право Ук­раїни. - 2003. - № 1. - С. 8-11.

43. Тихонова Б. Ю. Субьективные права советских граждан, их охрана и зашита: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1972. — С. 15.

44. Топорнин Б. Н. Права человека и разделение властей // Права человека: время трудных решений. — М., 1990. — С. 4—49.

45. Удосконалення адміністративно-територіаль­ного устою: необдуманих кроків бути не може // Урядовий кур'єр. - 2002. - 23 жовтня.

46. Философский знциклопедический словарь. — М., 1989. — С. 719.

47. Французский гражданский кодекс / Научное редактирование и предисловие канд. юрид. наук Д.Г. Лаврова, перевод с французского А.А. Жуковой, Г.А. Пашковской. -СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресе», 2004.

48. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. - К., 2004. - 510 с.

49. Шишкин В. И. Конституционное право на обжалование в суд действий должностных лиц. — К., 1990. — С. 117.

50. Юрков Б. Н. Судебное обеспечение законности в деятельности административных органов. — Харьков, 1987. — С. 37.

51. Яцуба В. Г. Адміністративно-територіальний устрій України: проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення. - К., 2003. - 320 с.

Додаток 7.

Зразок розміщення назви розділів і параграфів та здійснення посилань на нормативні та наукові джерела у тексті курсової роботи

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

1.1. Передумови проведення адміністративної реформи

Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління. Необхідність формування нової системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні до останнього часу недооцінювалась.

Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.

Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ.

Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З іншого — у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.¹

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:

• формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

• формування сучасної системи місцевого самоврядування;

• запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

• організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

• створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

• запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.

Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках. Перший — це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. Другий — це формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. Третій — це кадрове забезпечення нової системи державного управління. Четвертий — це зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління. П’ятий — це наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.¹

Реформування організаційних структур виконавчої влади є найбільш складною проблемою адміністративної реформи в Україні. Після проголошення державної незалежності в Україні обсяги управлінської діяльності зросли у деяких сферах у 20-30 разів, а окремі з них (оборона, зовнішня політика) були утворені заново. Тому характерний для радянських часів метод реформування апарату управління шляхом його скорочення сьогодні не можна розглядати як ефективний. Тут потрібен системний підхід, який дозволяє визначати оптимальні для потреб України кількість та структуру органів виконавчої влади.

Як відомо, у ході системних перетворень Україна зіткнулася з проблемами організації виконавчої влади нового типу. Існуюча структура уряду України є однією із перепон на шляху до економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров’я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку регіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба є неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики.

Визначені у Концепції заходи реформування грунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній, соціальній, правовій державі, серед яких ключове значення мають такі¹:

• пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;

• незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

• здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

• відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;

• запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;

• принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.

Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. У ході адміністративної реформи необхідно законодавчо унормувати інститут служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби).

Виконавча влада, реалізуючи призначення демократичної, соціальної правової держави, створює умови для реалізації прав і свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, в тому числі управлінських, послуг. Держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати і неможливо знайти на ринку послуг. Вона постійно прагне дерегулювання, тобто передачі своїх функцій механізмам ринкової саморегуляції і недержавним інституціям. Цей процес має грунтуватися на тому, що¹:

1) надання послуг з боку виконавчої влади повинно бути спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства. Тому потрібно визначити перелік відповідних послуг, які потрібні громадянам, а також критерії оцінки якості та ефективності їх надання;

2) соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства. Відносини між споживачами та постачальниками товарів і послуг регулюються ринком, окрім тих випадків, коли він не може адекватно задовольнити потреби суспільства;

3) управлінські послуги повинні бути платними тільки у випадку, коли громадянин має вибір — чи користуватися цією послугою, чи ні;

4) управлінські послуги повинні надаватися, насамперед, на низових рівнях структури виконавчої влади, що забезпечить їх наближення до споживачів. У деяких випадках надання послуг на більш високому структурному рівні може бути обумовлено потребами економіки чи вимогами до якості надання послуги.

Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи.

У ході підготовчого етапу реформи мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв’язуються першочергові питання, пов’язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.

На другому етапі запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.

На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.²

На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.