Криза фотожурналістики
З 1990-х років телебачення, що мало незрівнянно більші бюджети завдяки рекламі, стрімко розвивалося, змінюючи подачу новин – замість диктора в студії, який читав з папірця, в ужиток прийшли прямі трансляції з місць подій. Не скупилися телекомпанії і на дорогі якісні репортажі. Як наслідок, стали падати тиражі друкованих видань, кольорових ілюстрованих журналів, нездатних конкурувати в оперативності з телебаченням. Економічна криза вразила більшість світових фотожурналістских агентств. За цим послідувала часткова втрата авторських прав, зниження ставок фотографів. Трійка основних інформаційних світових агентств, раніше зосереджених переважно на текстової інформації – Associated Press, Agence France Press і Reuters – найняли за фіксовану зарплату фотографів-професіоналів високого класу, тим самим різко підвищили якість своєї новинної фотографічної продукції, яку стали охоче купувати газети та журнали за недорогою річною передплатою. В результаті більшість дрібних і середніх агентств, які не мали можливості запропонувати таких демпінгових умов, були витіснені з ринку.
Прихід нових технологій, зокрема поява на ринку Royalty-free фотографій, за які не треба платити, лише посилила кризу. Газети і журнали стали охоче купувати за безцінь аматорські фотографії, а інтернет виявився перенасиченим візуальною інформацією, що істотно позначилося на рівні фотожурналістів і сприяло руйнуванню журналістських агентств. Багатьом репортажним фотографам довелося піти в комерційну фотографію, щоб вижити. На «плаву» залишаються агентства, що знаходяться на дотаціях у держави за рахунок платників податків. У серпні 2009 р. оголосило про банкрутство одне з провідних світових журналістських агентств «Гамма», що існувало з 1966 року. За даними французької газети L'Humanité на вересень 2009 р., за рік в світі закрилися понад 20 відсотків агентств, що спеціалізуються на фотожурналістиці. На думку журналіста газети, видання стали цікавити лише максимальна швидкість в отриманні фотографій з місця подій, а не якість матеріалу і вдумливість фотографа в роботі над темами і репортажами.
Виконавчий директор агентства Getty Images Джонатан Клейн, коментуючи банкрутство багатьох фотоагенцій, заявив: «Фотожурналістика означає, що фотографи можуть розповісти про подію самі, за допомогою фотографій. І завжди були місця, де вони могли опублікувати свої репортажі. Але в сьогоднішньому світі медіа багато (якщо не більшість) з цих місць просто зникли».
Вплив нових технологій
Маленькі, легкі камери істотно посилили роль фотожурналістики. Починаючи з 1960-х вбудовані мотори, електричний спалах, автофокус, якісні об’єктиви та інші вдосконалення в камерах зробили процес фотографування легшим. Нові цифрові камери зняли обмеження на кількість кадрів на плівці: на карту пам’яті фотоапарата можуть поміститися сотні і тисячі кадрів.
Зміст є найважливішою частиною фотожурналістики, але можливості швидкого збору і редагування зображення принесли значні зміни. Яких-небудь 15 років тому для сканування і передачі однієї кольорової фотографії з місця подій в редакцію було потрібно близько 30 хвилин. Сьогодні фоторепортер, озброєний цифровою фотокамерою, мобільним телефоном і ноутбуком, може передати високоякісний знімок до редакції за лічені хвилини після того, як кадр було знято. Камерафони і портативні пристрої супутникового зв’язку надали немислимі раніше можливості мобільної передачі зображень практично з будь-якої точки земної кулі.
Фотожурналістом в наш час може називати себе будь-яка людина, що не прагне до кар’єри професійного фотографа, який випадково опинилася з фотоапаратом в центрі подій, а потім розмістила (часто абсолютно безкоштовно) фотографії в Інтернеті. Відомі випадки, коли аматорські кадри, опубліковані в Інтернеті, ставали сенсацією. З початку XXI ст. середовищем для поширення інформації та фотографій стала блогосфера. Існують численні спеціалізовані фотожурналістські блоги різними мовами світу і спеціалізовані спільноти в соціальних мережах.