36

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Теоретичні основи пізнання предмета злочину 6

1. Предмет як факультативна ознака об’єкта злочину 6

2. Предмет та ознаки об’єктивної сторони складу злочину: проблеми взаємозв’язку і розмежування 8

Розділ ІІ. Класифікація предметів злочинів та її кримінально-правове значення 9

2.1. Теоретичні проблеми загальної класифікації предметів злочинів 9

2.2. Класифікація предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками 11

Розділ ІІІ. Предмет злочину і кваліфікація суспільно небезпечного діяння: теоретико-прикладні проблеми 13

1. Особливості кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину 13

2. Предмет злочину у контексті тлумачення кримінального закону 14

Розділ IV. Документ як предмет злочинів у сфері господарської діяльності 15

1. Документи як предмет злочинів та їх кримінально-правове значення 15

Розділ V. Предмет злочинів проти власності у кримінальному праві України 20

1. Поняття та ознаки предмета злочинів проти власності 22

Висновки 26

Список використаних джерел 29

Вступ

Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Кримінальним кодексом України 2001 р. (далі – КК) розширено кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні вади у вченні про предмет злочину.

Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об’єкта посягання, об’єктивної сторони тощо). Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину. Спірним вважається також проблема визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та визнання тотожними у посяганнях проти особи понять предмета злочину і потерпілого.

У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, – про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України – далі КПК).

Потребує подальшого розвитку і вдосконалення класифікація предметів злочинів. Нагальним видається аналіз тлумачення речей як предмета злочину, що згадуються у законах, інших нормативно-правових актах і науковій літературі. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер.

Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя.

Отже, сучасний стан наукових розробок, що стосуються предмета злочину, не можна визнати задовільним. Як правило, їм бракує комплексного підходу у вивченні цієї проблеми, за своїм змістом вони позбавлені фундаментальності, зазвичай є фрагментарними чи навіть описовими. Не зайвим буде наголосити й на тому, що в Україні Лащуком Єфремом Вікторовичем захищено дисертацію з цієї теми. Утім, варто зазначити, що останнім часом в окремих наукових працях їх автори, долаючи традиційне ставлення юристів до аналізованої проблеми, сміливо і по-новому намагаються вирішити її теоретико-правові аспекти. Це передусім такі науковці, як Д.С. Азаров, О.М. Готін, О.Е. Радутний. Можна стверджувати, що у цьому напрямку накопичені корисні, хоча й неоднорідні знання. Вони потребують систематизації і наукового аналізу у контексті цілісного вчення про предмет злочину.

Актуальність теми: розгляд питання про предмет злочину є одним з найбільш складних розділів науки кримінального права.

Об’єктами дослідження виступають: вчення про предмет злочину в кримінальному праві України; теоретичні положення щодо предмета злочинів проти власності в науці кримінального права України, значення предмета для кваліфікації цих злочинів; суспільні відносини, які виникають з приводу предмета злочинів проти власності.

Предметом дослідження є поняття предмета злочину, його співвідношення з поняттями об’єкта й окремих ознак об’єктивної сторони складу злочину, класифікація предметів злочинів і кваліфікація суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину; норми цивільного й адміністративного законодавства, що регулюють відносини власності; предмет злочинів проти власності у кримінальному праві України.

Мета і завдання дослідження: необхідно проаналізувати наукові праці, присвячені питанням предмета злочину і розкрити їх основні положення в даній курсовій роботі.

Головні завдання дослідження:

• узагальнити погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на проблеми предмета злочину, зокрема, щодо визначення поняття предмета злочину та його місця серед інших ознак складу злочину; виявити притаманні предмету злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від знарядь і засобів вчинення злочину;

• розв’язати найбільш важливі питання про зв’язок і розмежування предмета й деяких інших ознак складу злочину;

• проаналізувати найбільш важливі питання кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину.

Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності з кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінально-процесуального, цивільного та адміністративного права, а також енциклопедична література.

Структура курсової роботи. Ця курсова робота складається з: титульного аркушу, плану, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ І. Теоретичні основи пізнання предмета злочину

1. Предмет як факультативна ознака об’єкта злочину

За думкою Лащука Є.В. загальним висновком дослідження стосовно місця предмета у складі злочину та його взаємозв’язку з об’єктом злочину є теоретичні положення, відповідно до яких предмет злочину розглядається як факультативна ознака об’єкта злочину. Об’єкт і предмет злочину взаємопов’язані тим, що предмет злочину нерідко збігається з предметом відповідних суспільних відносин. Проте відмінність між предметом злочину та предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, полягає:

• по-перше, в тому, що предмет злочину, на відміну від предмета суспільних відносин, завжди є матеріальним утворенням;

• по-друге, предметом злочину можуть бути і ті матеріальні цінності, відносини з приводу яких законодавець не ставить під кримінально-правову охорону;

• по-третє, предмет злочину, на відміну від предмета суспільних відносин, завжди піддається злочинному впливу;

• по-четверте, предмет злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, а предмет суспільних відносин – це обов’язковий структурний елемент суспільних відносин, без якого вони не існують.

Лащук Є.В. дійшов висновку, що предмет злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та (або) шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння.

Він наповнює новим змістом ознаки предмета злочину: фізичну, соціальну та юридичну.

Фізична ознака характеризує матеріальність предмета злочину. Матеріальність потрібно визначати емпірично: матеріальними (фізичними) слід вважати цінності, що можуть сприйматися органами чуття людини або спеціальними технічними засобами. Визначення у такий спосіб поняття матеріальності дає змогу визнавати предметом злочину ті цінності, матеріальність яких юристами здебільшого категорично заперечувалася (чи заперечується), а також надає можливість чітко відмежовувати ці предмети від тих явищ, які можуть лише усвідомлюватися людиною.

Соціальна ознака характеризує предмет злочину як цінність – те, що оцінюється, тобто включено у систему відносин між людьми. Речі або інші матеріальні утворення, які не мають цінності (не оцінюються), не можуть бути предметом злочину. Для кримінального права не мають значення, наприклад, небесні тіла. Критерії оцінки матеріальних речей можуть бути різними: корисність, безпека, соціальне значення тощо. Вони дають підстави виділяти, зокрема, позитивні цінності (матеріальні блага) і негативні цінності (матеріальні антиблага).

Юридичну ознаку предмета злочину визначають: наявність злочинних діянь, вчинених з приводу відповідних матеріальних цінностей та (або) спрямованих безпосередньо на них; підпорядкованість предмета об’єкту злочину; суб’єктивне ставлення злочинця до предмета (бажання вплинути на нього певним чином); форма визначення (як саме – безпосередньо чи опосередковано предмет злочину визначений у кримінально-правовій нормі) та факультативність (предмет не є обов’язковим для всіх складів злочинів).

На підставі наведених ознак Лащуком Є.В. розроблено такі правила визначення предмета злочину:

1) предмет злочину – це матеріальні цінності, що фіксуються органами чуття людини або спеціальними технічними засобами;

2) предмет злочину є складовою об’єкта злочину та нерозривно пов’язаний із суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом;

3) предмет злочину пов’язаний з об’єктивною стороною – з приводу предмета вчиняються злочинні діяння та (або) здійснюється безпосередній злочинний вплив на нього, а також предмет відрізняється від “активних” ознак – знарядь і засобів вчинення злочину своєю “пасивністю” і зв’язком з об’єктом злочину;

4) предмет злочину пов’язаний з метою злочинця певним чином на нього вплинути (саме з приводу цього предмета вчиняється злочин);

5) предмет злочину є факультативною ознакою об’єкта злочину (якщо він визначений у законі або логічно випливає з його змісту, – предмет стає обов’язковою ознакою конкретного складу злочину).

При вирішенні питання про визнання певних матеріальних цінностей предметом злочину зазначені правила необхідно застосовувати у їх сукупності.