21. Портретні фотозображення та їхнє призначення

У сучасній періодичній пресі портретні фотозображення – чи не найпоширеніші публікації. Зазвичай їх називають фотопортретами.

Фотопортет – жанр мистецтва, такого його виду як художня фотографія. Сам термін «портрет» фотографи запозичили у живописців, які відкрили цю форму відображення значно раніше. Призначення портрета – розкриття людського характеру, того внутрішнього світу, який складає сутність даної людини, іншими словами, створення його образу. Право додати до поняття «портрет» приставку «фото» фотомайстри відстоювали багато десятиліть, спершу в павільйонній зйомці, потім у репортажній.

Суперечка вирішена практикою: художні достоїнства фотографічних відображень людини виявляються й визнаються в знімках багатьох авторів.

Включивши в поле зору об’єктива людину, фотограф розширив діапазон творчого пошуку, «чиста», безособистісна документалістика поступається місцем художньому способу освоєння дійсності. А фотохудожник мислить і творить в естетичних категоріях, оскільки в мистецтві сутність реалій світу може розкриватися лише через естетичну характеристику.

Періодична преса – це сфера нехудожньої комунікації, у якій панує прагматична, інформаційна спрямованість. Таким чином, прояснюється основна причина, чому сторінки преси не стають полем художніх досягнень у фотографії. У періодичній пресі фотопортрет – лише один із різновидів знімків людини, і йому визначено виконувати, насамперед, естетичну функцію.

Інший різновид портретних фотозображень показує людину в якій-небудь ситуації, зазвичай актуальній. Як правило, вона має чітко виражену соціально-політичну функціональну спрямованість. Більшість таких знімків доповнює текстові матеріали, тобто служать ілюстрацією, але можуть розміщуватися і автономно, і як самостійні фотопублікації. У масі своїй ці знімки являють собою щось наближене до портрета, тобто мають із ним чисто зовнішню схожість, оскільки внутрішній світ людини вони, як правило, не розкривають.

Сьогодні газетний фотопортрет усе частіше створюється репортажним способом. У зйомці репортажу вирішальне значення має вміння спостерігати. І, звісно, людина в роботі – найбільш виграшний момент для розкриття її характеру. Подекуди визначальне значення має помічена в поведінці людини деталь. Але деталі повинні бути «сфокусовані» на створення образу, тобто бути змістовними, а не служити декором, просто заповнювати простір кадру. Газетне фотозображення часто показує людей лише на роботі, не ставлячи за мету розкрити їхній духовний світ.

Можна констатувати деякі розрізняльні аспекти портретних фотозображень у мистецтві і в журналістській практиці. Художній портрет (фотопортрет) – проникнення углиб, за зовнішній вигляд людини, відображення того постійного, що складає його характер. Фотозображення людини в пресі (портретне фотозображення) обмежується, як правило, одностороннім показом, фіксацією в певному політичному або моральному ракурсі. Життя фотопортрета, по суті, не обмежене в часі. Газетний знімок живе, поки зберігає інформаційну цінність.

Нарешті, фотопортрет – це особистісна фотографія, тобто містить відбиток особистості автора. Портретні фотопублікації в періодичних виданнях у більшості своїй не відрізняються вираженим авторським поглядом і почерком. Про те, що зйомки можуть мати різну творчу спрямованість і статус, відзначають не тільки дослідники, але й практики фотожурналістики.

Цим не обмежується функціональний діапазон портретних фотозображень у пресі. Деякі з них можна визначити як символіко-піктографічні. Такі знімки поміщуються на сторінках періодичної преси, щоб зорієнтувати читача в тематиці матеріалу.Іншими словами, завдання подібних фотопублікацій чисто службова, свого роду знак, а не образ, тобто не оповідання про людину. Сам факт багаторазової публікації одного того ж знімка говорить про це.

Вимальовується й інша особливість портретних мініатюр – у них відсутній новинний аспект. Отже, повторна публікація переслідує одну лише мету: читач повинен запам’ятати знімок і надалі при його виявленні в номері видання легко визначати тематику тексту. Зовнішня схожість відображеного людини – якість, цілком достатня для подібних портретних фотозображень.

Нарешті, найбільш віддалені від сутнісних ознак фотопортрета знімки людського обличчя в рекламі. Фотожурналіст не ототожнює себе з рекламістом, творча діяльність якого специфічна. Зображення людини в рекламі не самоціль. Об’єкт відображення в цьому різновиді фотографій зовсім не внутрішній світ людини, а предмети або засоби, які останній використовує. Зображення обличчя людини – лише тло, на якому демонструються ці засоби. Привабливість та інформативність – основні критерії в оцінці рекламних фотопублікацій. Просування товарів на ринку висловлює суть створення таких фотознімків.

22. Фотожурналістика в контексті кодексів журналістської етики

Першим писаним журналістським кодексом зазвичай вважають «Хартію поведінки», прийняту в 1918 р. у Франції Національним синдикатом журналістів. У ті ж роки з ініціативи різних видавничих і журналістських організацій почали проводитися міжнародні зустрічі журналістів, під впливом яких у Бразилії, Швеції і Фінляндії, а також в інших країнах з’явилися власні зведення журналістських норм. Перший такий кодекс був створений в США в 1923 р. під назвою «Канони журналістики». Його прийняло американське товариство газетних редакторів.

Зміст перших кодексів було засновано на концепції вільної преси:

1. Преса є громадським або напівгромадським інститутом. Її головна мета – інформувати читача, розважати його і допомагати йому контролювати уряд.

2. Преса доступна будь-якому громадянину, і кожен, хто має достатньо коштів, може видавати газету.

3. Преса контролюється мимовільним процесом встановлення істини на «вільному ринку ідей».

4. У ній заборонені наклеп і непристойності.

5. Нарешті, преса – четверта влада в державі. Вона несе відповідальність перед суспільством і повинна являти суспільство в цілому.

У змісті перших журналістських кодексів простежується демократична концепція - як вищі цінності в кодексах проголошуються свобода слова і право всіх людей на отримання правдивої інформації.

Національна асоціація прес-фотографів США в 1999 р. опублікувала «Кодекс етики». Наводимо з нього деякі витримки.

A. Фотожурналісти виступають довіреними особами публіки. Головна мета фотожурналіста – візуально висвітлювати ключові події та різні точки зору в сучасному світі. Основне завдання – вірний та всебічний опис події. Як у фотожурналістів, у нас є обов’язок документувати і зберігати історію через фотографії.

B. Фотографії можуть оголювати правду, висвітлювати проступки і зневагу, надихати надію і розуміння і об’єднувати людей з усього світу через мову візуального зображення.

C. Але фотографії також можуть завдавати величезної шкоди, будучи зміненими.

Пункти Кодексу, що стосуються обробки зображень:

a. Бути точними і вичерпними при зображенні теми.

b. Фотографуючи тему, уникати навмисної зміни, спроб або пошуку можливості змінити або вплинути на подію.

c. Обробляючи фотографію, потрібно зберігати цілісність фотографічного змісту і контексту. Не змінювати фотографії, не додавати або спотворювати звучання будь-якою мірою, яка може вплинути на прочитання фотографії або неправильно представити тему.

В ідеалі, відповідно до Кодексу, фотожурналісти мають:

a) Поважати цілісність фотографічного моменту.

b) Наслідуючи приклад і вплив, прагнути підтримувати характер і високі стандарти, перераховані в цьому Кодексі. Стикаючись із ситуацією, в якій правильна дія не є очевидною, шукати поради у тих, хто представляє найвищі стандарти в професії. Фотожурналісти мають постійно здобувати нові знання у своїй справі і в етиці, яка їх веде.

Але коли фотографія перестає бути правдою? Коли обробка перестає бути так званим технічним поліпшенням, насправді змінюючи сенс фотографії? В який момент обробка знімка переходить межу від етичного до неетичного? Однозначну відповідь на ці питання дати складно, але головну роль в розкритті цієї проблеми грають читачі, сприйняття текстової та візуальної інформації якими і встановлює відношення між журналістською фотографією і реальністю.