Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

Основною функцією слобідських полків була охорона південних кордонів Московської держави від нападів татар. Вони також брали участь у воєнних походах разом з московськими військами, будували укріплення над Дніпром.

• Підпорядковувалася слобідські козаки бєлгородському воєводі, посади гетьмана не існувало.

• Полковники обиралися на полкових козацьких радах і затверджувалися царем;

• Полкова старшина обиралася довічно.

Соціальний устрій

Суспільство поділялося на п'ять станів:

• козацтво, яке підпорядковувалося владі козацької старшини, мало право вільно проживати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, промислами. Козацтво несло військову службу і не сплачувало податків;

• шляхта;

• духовенство;

• міщанство;

• селянство.

Привілейованими були:

• козацька старшина;

• родовита шляхта;

• російське та іноземне дворянство, що отримало від царя землі за службу;

• вище духовенство, яке мало великі земельні володіння.

Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, щоб врегулювати займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера люди використовували спільно.

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.

Висновки

Масова колонізація Слобожанщини здійснювалася українським населенням і була зумовлена воєнним лихоліттям другої половини XVII ст. Українці обжили величезні незаселені простори земель "дикого поля", захищали південні кордони Російської держави від нападів татар, разом з російськими військами брали участь у воєнних походах.

Лівобережня гетьманщина Гетьманщина - національна форма організація вищої влади в Україні.

Слово «гетьман» стало власною після 1578 р., коли польський король Стефан Баторій дав Війську Запорозькому «Конституцію та привілеї» і вперше офіційно поіменував О. Ружинського «Гетьманом Запорозьким» з наданням йому атрибутів гетьманської влади (клейнодів).

У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об'єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.

Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.

У першій половині 70 - х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч).

На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин,

Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші - ратушне.

На Лівобережжі існувало 10 полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні.

(Гадяч,Київ,Ніжин,Миргород,Лубни,Прилуки,Полтава,Переяслав,Стародуб,Чернігів.)

До привілейонаного соціального стану належали:

• Козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;

• Українська шляхта - панівний стан українського суспільства - швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;

• Духівництво. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від простого духівництва - парафіяльних священиків;

• Козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.

Напівпривілейованим соціальним станом було

• міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов'язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.

Непривілейованим соціальним станом було

• селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима.

На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах:

• ранговій (тимчасовій)

• приватвій (спадковій).

Рангова формувалася із царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад;

приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи « купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

На Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно - визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.