20

Українські землі наприкінці XVIII ст.

У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з  Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.

У першій половині 70 - х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис.

Запорозька Січ у складі Гетьманщини

Запорозька Січ – центральне укріплене поселення козаків з запасами зброї, боєприпасів,   продовольства та козацьким управлінням

Відомо дев'ять козацьких січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена в середині 50-х рр. 16 ст. (1556) українським православним князем Дмитром Вишневецьким (оспіваним в українських народних піснях під іменем Байди) і слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра.

Перед початком Національно-визвольної війни Запорізька Січ розташовувалася на Микитиному Розі. Саме там Богдан Хмельницький готував повстання проти Речі Посполитої. Запорізькій Січі належала провідна роль у підготовці та розгортанні Національно-визвольної війни проти польського панування. Запорожці брали участь у воєнних діях проти Речі Посполитої.

Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Напружені відносини Запорізької Січі з гетьманським урядом спричинилися до зміни місця її розташування. Запорізька Січ, закладена в гирлі р. Чортомлик, існувала протягом 1652–1709 рр. В історичній літературі її називають Чортомлицькою.

Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Часто вона йшла врозріз із політикою гетьманів, часом загострювалися аж до збройних виступів.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої та Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами.

За «Вічним миром» 1686 р. Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме із цього часу були

• заборонені будь-які відносини запорожців із Польщею та Кримським ханством,

• для контролю над козаками на запорозьких землях були збудовані фортеці, де розміщувалися московські залоги.

За роки Національно­визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни.

Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно­господарські одиниці. До них входили також юнаки й хлопчики, які готувалися стати козаками,— молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних

козаків формувалися полки й сотні, до яких обирали відповідно полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Запорозьким кошем (Запорозькою Січчю). Її очолював кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їхня роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

На Запорозькій Січі дотримувалися традиції козацької демократії та соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Особливості статусу Запорозької Січі:

1. за правління Б. Хмельницького підпорядковува­лася гетьманові, зберігаючи автономію;

2. продовжувала відігравати роль захисника від ту­рецько-татарських нападів;

3. унаслідок масової втечі населення з Правобереж­жя збільшилася кількість запорозьких козаків;

4. за наступників Б. Хмельницького часто відіграва­ла роль опозиції гетьманській владі; таку позицію січовиків підтримувала Москва, щоб послабити гетьманську владу;

5. за Андрусівським перемир'ям (1667 р.) перебувала під контролем і Московської держави, і Речі По­сполитої. «Вічний мир» передав Запорозьку Січ у виняткове підпорядкування Москві;

6. у 1663-1667 pp. на Чортомлицьку Січ були відправлені московські військові загони, що мали слідкувати за подіями на Січі, а з 1686 р. почи­нається будівництво московських фортець на За­поріжжі;

7. зберігала контакти з Польщею і Кримсь­ким ханством, навіть зверталася до Речі По­сполитої з проханням перейти в її підданство.

У другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом.

• Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для них мав рибний промисел. Потреба в солі для цього промислу сприяла розвитку чумацтва.

• Основу господарства Запорожжя складало скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримувалася худоба. Переважно розводили велику рогату худобу, коней та овець.

• Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну загрозу й відсутність великої кількості робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, вважали, що землеробство не є гідним для них заняттям.

• На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, амуніцію, господарський реманент, морські та річкові човни тощо.

У другій половині 17 ст. Запорізька Січ уславилася своєю участю в численних воєнних операціях. Керівником та організатором більшості тогочасних походів був Іван Сірко. Своїми походами проти Османської імперії й Криму він зажив слави непереможного полководця.