Тема: Історична та соціальна обумовленість художнього
Конструювання інтер’єра.
План лекції
Частина перша
Інтер’єри будівель Стародавнього Єгипту.
Греко-римська архітектура інтер’єрів.
Прийоми оздоблення інтер’єрів готичного періоду.
Принципи проектування інтер’єрів періодів Ренесансу та Бароко.
Частина друга
5. Інтер’єри в стилі „модерн” (кінець 19-початок 20 ст.). Російський модерн
Ф. Шехтеля.
6. Зародження сучасного дизайну інтер`єрів в Європі.
7. Розвиток інтер’єрного мистецтва в стилі „конструктивізм”.
Частина перша
Історія цивілізації та культури була би неможливою без людського досвіту, що є накопиченим працею та генієм людства. Інтер`єр, як і кожен інший елемент загальнолюдської культури кожної епохи, вбирав до себе характерні особливості інтер`єрів, створених раніше. Творці внутрішнього простору будівель винаходили нові художні можливості, нові матеріально-технічні та художньо-образотворчі методи та засоби, використовували нові конструктивні прийоми. Тому характер інтер`єру на кожному історичному етапі був і є обумовлений насамперед історичною ситуацією і соціальними вимогами.
Треба зупинитися на деяких етапах розвитку історії інтер`єру, для того щоб прослідкувати, як змінювалися ідеї, емоціональна направленість, специфічні засоби художньо-декоративного облаштування та обладнання внутрішнього простору приміщень будівель.
Почнемо з будівель Древнього Єгипту. Для храмів ДЄ є характерною система анфіладних, тобто послідовно зв`язаних по центральній вісі приміщень. Релігіозно-містичний характер тогочасного світогляду суспільства та його кастова структура безумовно впливала на характер інтер`єрів, що будувався по чітко диференційованій системі замкнутих просторів: для кожної касти молільників – своє приміщення. Для інтер`єру храму в Гізі (2900-2800 рр. до н. е.) була характерною система єдності несучих та несомих конструкцій, що здавалися вирізьбленими з моноліту. Підкреслена візуальна монолітність конструкцій, відсутність деталей, за допомогою яких можна визначити реальні розміри будівлі – все це справляло враження величезних розмірів єгипетських споруд.
У роки Нового Царства просторова схема споруд значно ускладнилася. Тепер вже не було співпадання об`ємно-просторових схем храмів та житлових будинків: композиції храмів відрізнялися правильними лініями та симетрією, а плани житла – асиметрією. Характерною рисою внутрішньої просторової структури храмових будівель було поступове зменшення об`ємів та освітлення приміщень від входу до святилища.
Особливо треба відмітити різноманітність матеріалів облаштування та декору. Блискучі зелені фаянсові плитки з малюнком мовби з очерету (гробниця Джосера, 3000 до н.е.); полірований алебастр, рожевий мармур та граніт у плитах, для статуй – зелений діорит (храм при пірамідах у Гізе); з`явився новий вид внутрішнього облаштування – золоті та срібні плити для підлоги, бронза для інкрустації дверей (храм цариці Хатшепсут, 1600 до н.е.); кольорові рельєфи та стінні розписи (розпис темперою по сухій поверхні). Для облаштування житла використовувалися такі засоби, як фаянсові плити для підлоги, викладені орнаментально; дорогі різновиди дерева – для стін. Часто використовувалися килими та меблі в житлових інтер`єрах. Столики інкрустувалися золотом та слоновою кісткою, шафи та комоди вкривалися золотими листами, дерев`яні ложа спиралися на ніжки у формі звірячих лап, виточених із кістки, тощо.
Колористика єгипетських інтер`єрів була дуже багатою: плафони глибокого синього кольору були прикрашені зображеннями зірок чи шулік – символів неба. Нижня частина стін була вкрита орнаментом із стеблин рослин, а частина, що залишилась, була заповнена живописними композиціями та ієрогліфами, які рівномірно заповнювали усі площини стін, карнизів, колон, але не заважали сприйняттю архітектурних форм та деталей інтер`єрів.
Архітектура інтер`єрів Древньої Греції відрізнялася гармонійністю та демократизмом. В інтер`єрах житлових та громадських будівель античної Греції були присутні простота та органічна єдність просторової композиції, конструкцій, матеріалів, художньої форми та декору, а головне – реалістичне виявлення справжніх якостей конструкцій та матеріалів. У ДГ склався тип храмів, що різко відрізнявся від створених раніше на Сході – храм перетворився також і в громадський центр. Він був символом, скульптурою, тому його зовнішній виразності приділялося багато уваги. В інтер`єрах використовувалася двоярусна колонада, яка на відміну від зовнішнього периптеру давала змогу не ставити у внутрішньому просторі храму масивні колони. Найбільш характерним прикладом класичного древньогрецького інтер`єру може служити храм Аполлона у Басах (Іктін, 430 р. до н.е.). Тут вже видно ускладнення внутрішнього простору та його динамічність. У внутрішньому облаштуванні з`явилися рельєфи, які розташовувалися на торці целли.
Для Греції є характерним також тип житлового будинку, що віками формувався в умовах теплого клімату. Центром просторової структури житла був перистиль – внутрішній двір з колонадою навколо нього. Житлові приміщення виходили на обхідну галерею перистилю та освітлювалися через двері. Планувальна схема вільна та асиметрична.
Матеріали для облаштування житлових інтер`єрів були достатньо різноманітними. Це штукатурка, мармур, дерево для стін, дерев`яні чи мозаїчні підлоги. Замість дверей часто використовувалися шпалери та килими. Для облаштування інтер`єрів громадських будівель використовувався порфір та мармур, теракотові глазуровані плити, інкрустації із золота, глазурі, мідні листи, розпис кедрових стель. Побутові меблі греків виготовлялася з простіших матеріалів: складені стільці, крісла, ложа, столики для їжі, спеціальні стінні шафи, які стали прототипами сучасних вбудованих меблів.
Архітектура стародавнього Риму породила зовсім інший тип інтер`єрів, які мали дуже сильний емоційний вплив на людину. Сферичні купол та склепіння звільнили внутрішній простір будівель від щільних рядів колон, що справляло статичне та грандіозне враження. Симетрія та простір з єдиним центром – характерна риса інтер`єрного середовища римської базиліки. Така композиція громадських будівель славила імператора та підтримувала класово нерівне суспільство. Наприклад, інтер`єр Пантеону в Римі століттями викликав натхнення багатьох зодчих світу та породив безліч варіантів у різні епохи.
На відміну від грецького принципу вільного розташування житлових приміщень у римській схемі житла приміщення розміщувалися по єдиній центральній вісі. В багатих римських віллах перистиль збільшувався та перетворювався у сад із скульптурами, водоймищами, тощо. Для виготовлення меблів використовувалися цінні породи деревини: ясень, клен, бук, туя, пальмове дерево. Застосовувалися металеві литі стільці та меблі з мармуру.
Основними матеріалами для облаштування стін були штукатурка та тонкі мармурові плити. Багата колористика забезпечувалася використанням різних видів мармуру та доповнювалася мозаїками та розписом. Широко використовувався в інтер`єрах монументальний живопис: фреска та енкаустика – живопис восковими фарбами.
Основним типом громадської будівлі Візантії був ранньохристиянський храм. Принципи релігії не носили такого замкненого та кастового характеру, як у Єгипті. Величезні маси віруючих вимагали великого внутрішнього простору, а богослужіння з його театральним характером – щоб його добре бачили. Усі ці вимоги привели до ідеї створення підкупольного простору храму Софії у Константинополі. На прямокутну сітку плану було необхідно посадити круглу баню над базилікою. Архітектори об`єднали чотири опорних стовпа арками і на їх верхівки поставили основу бані. Система напівкуполів приєднувалася до великого куполу, що дозволяло бачити увесь простір центрального нефа і бокові колонади. Тобто склався інтер`єр, що проводив ідею величності імператорської власті та приниження простої людини. Внутрішній перетікаючий простір величезний та динамічний, справляє грандіозне враження, чому додатково сприяє система природного освітлення: величезна блискуча чаша купола немовби летить у повітряному просторі.
Візантійське мистецтво створило також шедеври монументально-декоративного живопису, у першу чергу мозаїки. Замість античної мозаїки із шматочків каменя візантійські майстри використовували смальту – кубики з кольорового скла, що додавали мозаїці глибини і прозорості. Особливу красу додавав мозаїкам золотий фон. При цьому використовувалися чисті традиційні кольори – синій, білий, зелений, червоний.
Інтер`єри споруд романського періоду відрізняються цільністю просторових рішень, пропорціональністю та взірцевою обробкою будівельних матеріалів та своєрідністю художньо-декоративних засобів. Продовжуючи традицію ранньохристиянських базилік, романська архітектура перетворила церков з будинку язичного бога у центр для людей з єдиним світоглядом.
Внутрішній простір романських церков будувався по закону чисельних відношень між шириною головного та бокових нефів: середній неф був головним у просторовому відношенні. Для інтер`єрів багатьох романських будівель (наприклад, храм св. Іржи у Празькому кремлі, 1142 р.) є характерним підрозділ стіни середнього нефу на три яруси. Нижній ярус складався з важких напівциркульних арок на стовпах, що зв`язували середню наву з боковими. Арки другого ярусу відрізнялися більш стрункими пропорціями і були зібраними у групи по три, чотири штуки та контрастували з ритмом рідко розташованих вікон на останньому ярусі.
Така значна дрібність стіни передбачала своєрідні засоби художньо-декоративного облаштування. Фресковий живопис, характерний для романських інтер`єрів, розміщувався тільки на стінах вівтарної апсиди та часовень бокових навів. Інші стіни мали природний жовтуватий відтінок каменя. Масивні стіни підкреслювалися незначними скульптурними прикрасами. Площини стін над ярусами були заповнені живописом чи декоративною аркадою – трифорієм.
Образи монументального живопису того часу носили релігійний характер із стилізацією форм, умовністю зображення, символікою. Романські фрески можуть здаватися брутальними та різкими, але їх емоційність та експресія вражають. Пропорції та форми у живописі залежали від пропорцій та форм архітектури: фігури у невеликих простінках мають видовжену форму, горизонтальних фризів – присадкуваті.
Наступною сторінкою у розвитку історії інтер`єрного мистецтва є готична архітектура, яка є однією з найбільш цікавих та парадоксальних в історії архітектури. У ній знайшли відтворення з одного боку реалістичність мислення, людська гідність та раціоналізм, з іншого – релігійний фанатизм, страх та містицизм.
Інтер`єри готичного періоду, як і уся архітектура, відрізняються динамізмом та експресією. Новим головним конструктивним засобом стало підкреслення робочого каркасу, що бере на себе навантаження від хрестового склепіння, на відміну від циліндричного у романській архітектурі. Здійснився перехід від напівциркульної арки до стрілчастої. Майстри готики використовували конструктивні прийоми як художні засоби. Внутрішній простір будівель збігає догори, що підкреслюється вертикальними лініями та великою висотою приміщень. Складний внутрішній простір використовувався для емоційного впливу на людину, притягуючи до головного елементу композиції – вівтарю. В вівтарній частині храму різко підвищувалася висота нефа, підсилювалося освітлення, блищали кольорові вітражі. Колони та більша частина стін залишена вільною від декору, що підкреслює колористичне різноманіття вітражів.
В інтер`єрах зрілої готики (Реймський собор, 1210 р.) використовувалися каркасні конструкції з прекрасною пластичною обробкою. Архітектурна „оболонка” стала не зв`язаною з конструктивною системою споруди. Тектоніка пізньоготичних інтер`єрів не пов`язана з логікою конструкції (Празький кремль, Владіславський зал, 1486-502рр.).
Роль епохи Відродження в історії інтер`єру є особливо визначною і пояснюється тим, що архітектура цього періоду відродила античні принципи композиції і ордерної системи, відтворивши увесь технічний та естетичний досвід майстрів минулого. В архітектурі, як і в мистецтві в цілому, було відпрацьовано естетичний ідеал, що відповідав гуманістичним вимогам епохи. Загальні принципи архітектури Відродження можна розглянути на такому прикладі, як Виховний будинок Брунелєскі. Повторюючи просторові рішення житлових будинків середньовіччя, архітектор використав схему квадратного відкритого подвір`я. Але в даному випадку вся система приміщень, згрупованих навколо композиційного центру – подвір`я – має більш чітку та регулярну форму. Арочні портики дворика та лоджія головного фасаду мають легкі та витончені форми, використані також парусні склепіння – більш легкі та тонкі, аніж хрестові. Тектонічна структура інтер`єру підкреслювалася за допомогою ордеру. Нова ордерна система була значно збагачена у порівнянні з античною за рахунок використання ордера разом із стіною, аркою, склепінням.
Оновлення середньовічних типів будівель, демократизація культових споруд можна відстежити на прикладі церкви Сан Лоренцо (Брунелєскі, 1421). Традиційна форма трьохнавної базиліки змінила свій вигляд та ускладнилася, підпорядковуючись новим вимогам. Ордер трактується значно вільніше, аніж у класичному каноні. З`являються кутові пілястри, що вільно переходять із стіни на стіну, консолі, що підтримують склепіння. Своєрідністю відрізняються також інтер`єри громадських та житлових будівель Ренесансу – палаццо.
Інтер`єри бароко відрізняються динамізмом, емоційною образністю та активністю. Це „пир, перешедший в оргию. Оргия материалов, возможностей, средств, цвета и формы”. Інтер`єри цієї епохи у досконалості відповідали соціальним вимогам: возвеличували католицизм, мирську та церковну владу. Інтер`єри барочних споруд відрізняються динамікою просторових побудувань та пластичною виразністю. Плани будівель цієї епохи дуже складні і в основному криволінійних форм: стіни вигнуті, вікна облаштовані дуже складним і різноманітним декором. Своєрідно трактується ордерна система: на відміну від пілястр епохи Відродження прийшли напівколони і колони, що виступають з площини стіни. Ордер все ще залишається основним засобом художньої виразності, але його тектонічна сутність змінюється. Ордерна система епохи бароко несе не стільки конструктивне навантаження, скільки грає роль пластичного та живописного декору.
Особливості архітектури бароко визначили характерні риси декоративно-прикладного мистецтва тих часів. Монументальний живопис бароко відрізняється багацтвом кольорів, демонструє прекрасне володіння законами перспективи та вміння використовувати зорові ілюзії. Скульптури, рельєфи, пластичне різьблення по дереву та каменю, намальовані деталі декору – усе це створювало складний та виразний світ художніх образів. В барочних інтер`єрах використовувалися цінні матеріали для облаштування: кольоровий мармур, золочена бронза, цінні породи дерева.
Частина друга
Наприкінці 19 ст., після довгого панування еклектики в архітектурі та мистецтві, почав формуватися новий стиль – модерн. З`явилися нові форми – не тільки новий декор, але художньо-виразна інтерпретація утилітарної форми, співвідношення корисного та прекрасного. Як фактор створення стилю виступає декоративна форма, в основі якої лежить конструкція – ордер Відродження, бароко, класицизму.
Видатним майстром нового стилю став російський архітектор Ф.Шехтель. В його творчості інтер`єр досяг рівня фасаду та став більш значущим. Він змінив метод проектування будівель – тепер план визначав композицію фасадів, проектування велося „зсередини – назовні”, від приміщення до цілого об`єму. Інтер`єри Шехтеля були не меблевими, а архітектурними, їх краса полягала у єдності цілого та безлічі деталей, які складалися у гармонійні ансамблі.
Особняк З.Г.Морозової є етапним творінням Шехтеля, де ще процвітала еклектика, але єдність фасадів та інтер`єрів вже прослідковувалася. Інтер`єри будинку монументальні та крупномасштабні, основою яких виступають просторові співвідношення, колір та світло. Вікно є найвиразнішим композиційним засобом, використовуються вітражі у різьблених рамах синюватих, сірих, рожевих матових тонів. Інтер`єри Ф.Шехтеля, яких багато, є взірцем перетворення корисного у прекрасне.
Найбільш видатним явищем в області дизайну на початку ХХ ст. стало формування таких видатних шкіл дизайну, мистецтва та архітектури, як Баухауз у Німеччині та ВХУТЕМАС (ВХУТЕІН) в Россії. Школи з`явилися майже одночасно та працювали з 1919 по 1933 рр.
Діяльність Баухауза була заснована на розробці функціонально-узгоджених форм предметів, процес виготовлення яких суворо пов`язували з технологією індустріального виробництва, з новітніми конструкціями та матеріалами. У стінах цієї школи працювали такі майстри архітектури та мистецтва, як В.Гропіус, В.Кандинський, Л.Міс Ван де Роє, М.Брейєр, Х..Майєр, О.Шлімер. Там же було започатковано появлення нової течії – функціоналізму, що вплинуло на весь подальший розвиток світової архітектури і дизайну.
У 1920 році в Москві було відкрито Вищі художньо-технічні
майстерні (ВХУТЕМАС). В майстернях працювало багато факультетів:
архітектурний, живопису, скульптури, обробки металу, обробки деревини,
художньої кераміки, текстильний, поліграфічний. У стінах ВХУТЕМАСу
формувалися сучасна архітектура та дизайн, розроблялися методи та
засоби художньої виразності та формотворення. З цих стін вийшов
радянський художній авангард: архітектори К.Мельников, М.Гінзбург,
І.Леонідов, І.Голосов, М.Ладовський, брати Весніни, дизайнери
О.Родченко, Л.Лисицький, В.Татлін, О.Лавинський. Було засновано
радянський конструктивізм – архітектурний стиль, яким і досі надихаються
зодчі всього світу. Цими архітекторами та дизайнерами було зроблена
велика кількість проектів оформлення внутрішнього середовища будівель і
споруд – інтер`єрів, а також художня розробка меблів та обладнання,
предметів декоративно-ужиткового мистецтва.
Пізніше майстерні було перейменовано у Вищий художньо-технічний
інститут, який згодом розділився на архітектурний та поліграфічний
інститути. Внаслідок цих змін постраждала дизайнерська школа, бо їй не
знайшлося місця. Однак, основну свою задачу цей заклад вирішив – було
утворено школу ранніх конструктивістів та розроблено принципи естетики
індустріального суспільства, якими ми користуємося і сьогодні.
В цій лекції не було поставлено за мету роздивитися усю історію
розвитку інтер`єрного мистецтва, але та невелика кількість прикладів, що
наведені, показує, що існує складна залежність між стильовими
характеристиками інтер`єру та технічними можливостями архітектури і
будівництва кожної епохи.
Запитання для самоперевірки:
1. Які загальні особливості архітектурного моделювання інтер’єрів можна визначити в архітектурі Стародавнього Єгипту, Греції, Риму?
2. Чим відрізняються принципи моделювання інтер’єрного середовища готичних будівель від будівель епохи Відродження?
3. Стильова характеристика архітектури інтер’єрів кінця 19-початку 20 століть. Які видатні майстри в галузі архітектури та дизайну інтер’єрів працювали у стилі „модерн”?
4. Майстри російського та світового конструктивізму. Стильові особливості інтер’єрів епохи конструктивізму.
Лекцiя № 3