28Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.

Марксизм — одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Батьківщина марксизму — Німеччина. Його творці — Карл Маркс (1818—1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 pp.); час створення — 40-ві роки XIX ст. Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами.

Марксистська філософія є результатом теоретичного усвідомлення суперечливої капіталістичної дійсності, непримиренних суперечностей між робітниками, з одного боку, і роботодавцем (буржуазією), з іншого. Марксистська філософія є радикальним оновленням світової філософії.

Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин.

Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. К.Маркс і Ф.Енгельс запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності — власності всіх і кожного водночас, суспільної за своїм характером. Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У твоpax К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності, — робітничий клас, пролетаріат.

29Сутність позитивізму, його основні історичні форми.

Конт висунув ідею створення нової філософії, відмінної як від матеріалізму, так і від ідеалізму, оскільки, на його думку, останні нічого для науки не дають. На зміну їм повинна прийти позитивна філософія або позитивізм (від лат. positivus — позитивний).

Сутність позитивізму відображають такі три основні його положення: 1) пізнання людини повинно бути вільним від будь-якої філософії; 2) вся попередня філософія як метафізична, так і діалектична повинна бути усунена і замінена: або спеціальними науками, або узагальненим оглядом системи знань, або загальною класифікацією наук, їх співвідношенням; 3) позитивна філософія повинна бути нейтральною, що сприятиме усуненню протилежності між матеріалізмом і ідеалізмом.

Позитивізм Конта заперечував, таким чином, роль будь-якої філософії у розвитку теоретичного мислення, виробленні понять, з’ясуванні світоглядних проблем науки; у дослідженні пограничних проблем, які виникають на межі наук, і які не піддаються інтерпретації жодної з них. Конт фактично відкинув основний предмет будь-якого філософського напрямку — відношення “людина — світ”, вважаючи таким предметом — класифікацію наук.

Кредо Конта: “наука повинна бути сама собі філософією”, тому всі проблеми традиційної філософії необхідно відкинути як псевдопроблеми.

Однак швидко виявилась безпідставність такої тези. Виникає нова форма позитивізму, котра повертається до проблем попередньої філософії: природи пізнання, досвіду, проблем співвідношення суб’єкта і об’єкта, фізичного і психічного, категорій “річ”, “субстанція”, елементів світу тощо. Це — друга історична форма позитивізму — емпіріо критицизм (від грец. empirie — досвід і критика) — дослівно: “критика досвіду”. Основоположниками цього напрямку були швейцарський філософ Ріхард Авенаріус (1843 — 1896) і австрійський філософ Ернст Мах (1838 — 1916). Філософія “другого позитивізму” була зведена махізмом до теорії пізнання, відірваної від реальної дійсності. Однак вона переконливо довела, що наука не може обійтись без філософії, її понять і методології, бо, як говорив Гегель, “все, що в науках засновано на розумі, залежить від філософії” (Див. Д.С.Таранов, т.2, стор.477).

Виникнення і формування “третього позитивізму” — неопозитивізму зв’язано з діяльністю таких філософів, як М.Шлік (1882 — 1936), О.Нейрат (1882 — 1945), Р.Карнап (1891 — 1970), Г.Рейхенбах (1891 — 1953), Л.Вітгенштейн (1889 — 1951), А.Айєр (1910 — 1989), Б.Рассел (1872 — 1970) і представників нової хвилі постпозитивізму таких, як К.Поппер (1902 — 1994), Т.Кун (народ. 1922 р.), П.Фейєрабенд (народ. 1924 р.), Ю.Хабермас (народ. 1929 р.) та інших.