49.Основні підходи до розуміння суспільства

суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, що розвивається на основі об'єктивних соціальних законів.

Як тотожне використовується поняття "соціум". Соціум – це система суспільного співжиття людей. Соціум походить від латинського слова "соціо", що означає з'єднати, поєднати, розпочинати спільну працю. Звідси, первинне значення поняття "суспільство", що означає спільність, союз, співпраця.

суспільство – це система, що постійно розвивається. У своєму розвиткові воно послідовно проходило певні закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в цивілізаційних критеріях.

Вчення про суспільство як складова філософії пройшло довгий і складний шлях розвитку. Можна виділити три основних підходи до пояснення сутності зв'язків та закономірностей розвитку суспільства. Натуралістичний підхід зводиться до твердження, що людське суспільство розглядається як продовження закономірностей природи, світу тварин і Космосу в цілому. Виходячи з цього, тип суспільного устрою та хід історії визначається ритмами сонячної активності й космічних випромінювань (А. Чижевський, Л. Гумільов), особливостями географічного та природно-кліматичного середовища (Ш. Монтеск'є, Л. Мечников), специфікою людини як природної істоти, її генетичними, расовими і статевими особливостями (прибічники соціобіології – Е. Уїлсон, Р. Докінс).

Згідно з цим підходом суспільство постає як своєрідний феномен природи, її вище, але далеко не найбільш "вдале" і стійке утворення. Внаслідок недосконалої природи людини може відбутися самогубство людства. Цей напрямок допускає, що суспільство може змінити форму свого буття, "податися" в Космос і там почати новий виток своєї еволюції (К. Ціолковський та інші "космісти").

Так званий ідеалістичний підхід сутність зв'язків, що об'єднують людей в єдине ціле, вбачає в комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів. Історія знає чимало прикладів існування теократичних держав (наприклад, Ватикан), де єдність забезпечувалася однією вірою, яка завдяки цьому стає державною релігією.

Багато тоталітарних режимів базувалося на єдиній державній ідеології, яка була основою суспільного устрою. Рупором цих ідей виступав, як правило, релігійний лідер або "вождь" нації і народу, а різні історичні події (війни, реформи тощо) залежали від волі цієї людини, яка спиралася на певну ідеологічну чи релігійну доктрину.

Поки "жива" ідея в серцях мільйонів людей, такі суспільства розвиваються і процвітають. Коли ж ідея "псується" (розколи, єресі тощо), із системи випадає несучий стрижень, і вона починає деградувати.

Третій підхід пояснення суспільного устрою пов'язаний з філософським аналізом міжлюдських зв'язків і відносин, що виникають у відповідних природних умовах і мають визначальний характер.

50.Культура як символічний світ людського буття.Співвідношення культури і цивілізації.

Лише за допомогою культури розкриваються найліпші якості людини, досяга­ється її гармонія з навколишнім світом, реалізується її вище призна­чення. Матеріалістична філософія розглядає як домінантний аспект культури, її орієнтованість на людину, яка виступає її творцем і споживачем. Спільним у всіх підходів до розуміння куль­тури є підкреслення того, що світ культури створений людиною, природа входить у нього як перетворена людиною. Г. Гегель особливо наголосив, що «культура — це створена людиною "друга природа"». Лю­дина є суб'єктом і об'єктом культури. Культура орієнтує людину у сві­ті, включає її у світ суспільства, людства, регулює відносини в суспі­льстві, визначає систему цінностей Утім культура не тотожна суспільству. Культура є системою, яка має вельми складну структуру. Якщо розглядати культуру як конкретну людську діяльність, то можна вио­кремити в ній матеріальну і духовну культуру, які взаємодіють у про­цесі реалізації людини як суспільної істоти і неповторної індивідуаль­ності. Якщо ж розглядати культуру з позиції її носія, то можна виді­лити світову культуру, яка складається з етнічних танаціональних культур. Як культури не існує без людини, суспільства, так і не існує лю­дини, суспільства без культури. Специфікою «феномену людини» є формування та відтворення особливих форм життєдіяльності, матеріальної і духовної культури, форм спілкування.

Практика предбачає такі відносини:

а) суб'єкт-об'єктні (людина — природа);

б) суб'єкт-суб'єктні (взаємодія людей у цьому процесі);

в) самозміну (людина змінює себе через діяльність у світі і спіл­кування).

У процесі практики відбувається:

1) реальне перетворення об'єктів дійсності;

2) спілкування в процесі і з приводу цієї перетворювальної діяль­ності;

3) виробляються сукупності норм і цінностей, що забезпечують цілеспрямований характер діяльності.

Усі сфери суспільного життя — це сфери культури, а культура є символічним світом, створеним людиною. Ідеться не про одного ін­дивіда, а про співбуття людей, які в процесі співіснування (коли вступають у різні суспільні відносини) вибудовують світ свого бут­тя.  Особливе значення в розвитку людської цивілізації відіграє мова, яка теж є системою символів. І ще приклад: коли в певній країні змінюється тип державної вла­ди, то змінюються і її символи — гімн, прапор, герб тощо. Це можна простежити на символіці будь-якої країни, зокрема України.

Поняття «культура» і «цивілізація» мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки.

Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.