45. Підстави перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами

Порядок перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах регулюється главою 4 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

При цьому важливо зазначити, що протягом останнього року положення ЦПК щодо провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами було суттєво змінено.

Зокрема Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. № 4176-VI внесено зміни, якими встановлено трирічний строк для подання заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами з підстави встановлення обставин, що мають істотне значення для справи, визначено порядок та строки відкриття провадження за нововиявленими обставинами, змінено процедуру розгляду судом заяви про перегляд, встановлено можливість ухвалення судом за результатами розгляду заяви нового рішення, а також удосконалено порядок оскарження судового рішення, ухваленого за результатами провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Отже, на сьогодні переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ (далі - судове рішення) судом, який їх ухвалив.

Підставами для такого перегляду є:

істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до статей 361 і 362 Цивільного процесуального кодексу України щодо підстав перегляду рішення чи ухвали суду" від 22.03.2012 р. № 4566-VI положення статті 361 ЦПК було доповнено такою новою підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, як встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення.

При цьому наведений перелік підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, який визначений у частині другій статті 361 ЦПК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

46. Поняття та значення інстанційного перегляду судових рішень

Інстанція, інстанційність — це процесуальні поняття, за допомогою яких у процесуальних кодифікованих актах визначається порядок розгляду (перегляду) судових справ. Але значення й зміст цих термінів є настільки важливими при визначенні структури судової системи, що необхідно говорити про існування принципу інстанційності як одного з організаційних принципів судової влади й розглядати його у взаємодії з іншими принципами побудови судової системи.

Окремі аспекти визначення та законодавчого регулювання судової інстанції та принципу інстанційності розглядалися у працях таких сучасних українських та російських вчених, як О. С. Захарова, Р. О. Куйбіда, І. Є. Марочкін, В. В. Молдован, С. В. Ромашкін,А.О.Селіванов, Н. В. Сібільова, В. С. Стефанюк, Д. П. Фіолевський, О. Ф. Фрицький, В. І. Шишкін, Н. С. Юзікова та ін. Але неоднозначна позиція законодавця щодо поняття «судова інстанція» та наявність різних поглядів у науковців щодо визначення принципу інстанційності обґрунтовують необхідність подальшого вивчення цього явища.

Розмежування інстанційності й ступінчастості

Стаття 6 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-Ш (далі — Закон) передбачає право учасників судового процесу та інших осіб у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку. Відповідно до ст. 12 Закону для забезпечення всебічного, повного та об´єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Ця норма свідчить про розуміння законодавцем судової інстанції як відповідного суду. Слід зауважити, що це небезперечна позиціяй існують різні точки зору з приводу того, що слід розуміти під термінами «інстанційність» і «судова інстанція».

Так, В. І. Шишкін вважає, що інстанційність є одним із принципів організації судового устрою і в переважній більшості країн судові системи організовані таким чином, що для кожної стадії судового провадження (інстанції) створені судові установи, до функціональної діяльності яких віднесено лише один із видів проходження справи [1].

І. Є. Марочкін під інстанційністю розуміє організацію судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня та зазначає, що інстанційна система є гарантією високої якості судочинства і забезпечує конституційне право на перегляд судового рішення [2].

Н. В. Сібільова вважає, що інстанційність — це поняття процесуальне і означає обсяг процесуальних повноважень суду щодо вирішення судової справи. Як обов´язкові умови для появи такого принципу називає: право учасників судового процесу на скаргу до вищестоящої судової інстанції та законодавче визначення наявності різних повноважень суду під час розгляду або перегляду однієї й тієї самої справи [3]. О. С. Захарова та В. В. Молдован судову інстанцію розглядають також як явище процесуальне та визначають її як стадію розгляду справи в суді з певною компетенцією [4].

Р. О. Куйбіда вказує на дві вимоги, для досягнення яких використовується принцип інстанційності: а) забезпечення правосудності судового рішення; б) забезпечення доступності і своєчасності судового рішення [5].

Основне призначення інстанційності, на думку С. В. Ромашкіна, — забезпечення законності й обґрунтованості прийнятих рішень, усунення порушень закону, що допускаються, відновлення справедливості. При цьому науковець підкреслює, що інстанційний взаємозв´язок судів не містить підпорядкованості нижчестоящих судів вищестоящим і не повинен допускати можливості здійснення впливу судів апеляційної й касаційної інстанцій на внутрішнє переконання судів першої інстанції [6].

Н. С. Юзікова судову інстанцію розглядає як судовий орган, що наділений відповідними процесуальними повноваженнями, які залежать від стадії судового процесу щодо розгляду, вирішення або перегляду цивільних, кримінальних, господарських та інших справ [7].

Аналіз окремих норм чинного законодавства України й точок зору представників юридичної науки і практики свідчить про необхідність провести чітке розмежування між принципами інстанційності й ступінчастості в побудові судової системи. У багатьох випадках між зазначеними принципами ставлять знак рівності або, характеризуючи принцип інстанційності, беруться до опису рівнів судової системи. Така позиція здається не зовсім обґрунтованою, оскільки тісний взаємозв´язок цих принципів не робить їх ідентичними.

Як уже зазначалося, принцип інстанційності—це більше процесуальнепо-няття, ніж організаційне. І, говорячи про судову інстанцію, в першу чергу слід уявляти стадію розгляду справи в суді: слухається справа по суті чи вона переглядається в порядку апеляції або касації. Нині як в Україні, так і в більшості зарубіжних країн рідко один судовий орган виступає як одна судова інстанція. В основному це характерно для судів першого рівня, що розглядають справи по суті. Якщо говорити про суди другого рівня (в Україні це апеляційні), то багато з них можуть переглядати справи не тільки в порядку апеляції, а й у ряді випадків виступати як перша інстанція, розглядаючи справи по суті (п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону), а також як касаційна інстанція (пп. 2п.3 розд. УП Закону). Верховний Суд України, як і багато вищих судових органів зарубіжних країн, так само має можливість переглядати справи не лише в порядку касації, а й у порядку інших інстанцій. Тому, якщо розглядати судову інстанцію як сукупність судів, що мають певні повноваження, тощо до як першої, так і другої інстанції доведеться перелічити більшу частину судової системи країни. Таке розуміння поняття «інстанційність» лише ускладнює його й не сприяє конкретизації.

Міжнародні договори передбачають необхідність наявності в кожній національній судовій системі не менше двох судових інстанцій, але, як правило, створюються й використовуються три судових інстанції. Розгляд справи по суті називається першою судовою інстанцією. Другою інстанцією зазвичай виступає апеляційна інстанція, у рамках якої можливий повторний розгляд справи по суті в повному обсязі з постановленням нового рішення. Третьою інстанцією найчастіше виступає касаційна інстанція, завдання якої полягає в перевірці не суті справи, а дотримання юридичної процедури розгляду справи й усунення допущених порушень закону.