.Регуляція сечоутворення і сечовиділення

Регуляція сечоутворення здійснюється за допомогою нервово-гуморальних механізмів. Подразнення про концентрацію солей сприймається рецепторами, які розташовуються в кровоносних судинах. Збудження від рецепторів надходить у центр сечоутворення в проміжному мозку. Від проміжного мозку надходять сигнали до гіпофізу, який виділяє антидіуретичний гормон (АДГ). АДГ підсилює всмоктування води в канальцях (реабсорбцію), унаслідок чого сеча стає концентрованішою і з нею з організму виходить надлишок солей.

Регуляція сечовиділення здійснюється за участю центру сечовиділення, який знаходиться в крижовому відділі спинного мозку. Сечовипускання у людини здійснюється довільно і пов'язане з корою великого мозку. Акт сечовипускання відбувається за участю м'язів сечового міхура. Акт сечовипускання – складний рефлекторний акт, при якому одночасно скорочується м'яз, що опорожнює сечовий міхур, і розслаблюються його сфінктери: мимовільний – сфінктер сечового міхура і довільний – сфінктер сечівника. Безперервне надходження сечі в сечовий міхур веде до підвищення тиску в ньому і розтягненню його стінки, що викликає подразнення механорецепторів міхура. При цьому імпульси по доцентрових нервах надходять у спинний мозок до центру сечовипускання, який міститься в крижовій частині. Під впливом імпульсів, які йдуть від центру, відбувається рефлекторне скорочення м'яза, що спорожнює міхур, і рослаблення сфінктера сечівника. Кірковий контроль виявляється в затримці, підсиленні або навіть довільному викликанні сечовипусання. У дітей раннього віку корковий контроль затримки сечовипускання відсутній: він виробляється з віком і встановлюється до 2-3 років життя.

Структурно-функціональна організація ендокринної системи.Ендокринні залози,їх гормони

Ендокри́ннасисте́ма — сукупність органів, частинорганівтаокремихклітин, які секретують у кров і лімфу гормони (речовинизвисокоюбіологічноюактивністю, щорегулюютьрістідіяльністьклітинрізноманітних тканин). Ендокриннасистемаразомз нервовоюсистемою регулюєікоординуєважливіфункціїорганізмулюдини: репродукцію, обмінречовин, ріст, процеси адаптаціїНавідмінувід залоззовнішньоїсекреції, ускладі ендокриннихзалоз відсутнівивідніпротоки, вонимаютьдобрерозвинутусудиннусітку, особливомікроциркуляторнерусло, вякевиділяютьсвій секрет. Клітини ендокринних органів утворюють характерні скупчення у вигляді фолікулів чи трабекул. Ендокриноцити характеризуються високою секреторною активністю і значним розвитком синтетичного апарату. Їх цитоплазма містить специфічні гранули, в яких нагромаджуються біологічно активні речовини.

Важливу роль у регуляції життєдіяльності організму виконують ендокринні залози. Основні їх

ознаки:

1.У них відсутні вивідні протоки.

2. Їх секрети виділяються у кровоносні та лімфатичні судини.

3.Секрети називаються гормонами(збуджуючи речовини).

4. Мають невелику масу.

5. Розташовані в порожнинах тіла(грудній.черевній. малого таза) у ділянці шиї, а також у порожнині черепа.

6. Діяльність їх регулюється вегетативної нервовою системою.

7. Гормони в свою чергу впливають на нервову систему(така регуляція називається нейрогуморальною).

 

Епіфіз

Епіфіз (corpus pineale; шишкоподібнетіло; пінеальназалоза) — конусоподібнийвирістпроміжногомозку (епіталамус), верхніймозковийпридаток (8 х 4-6 мм) — сплюснутийукраніально-каудальномунапрямку, розташовуєтьсяупоздовжнійборозні (міжгорбками) дахусередньогомозкуісполученийзпроміжниммозкомчерезспайкуповідківнадгорбковоїділянки. У людини епіфіз важить 100–200 мг.

Епіфіз синтезує гормон мелатонін, секреція якого залежить від подразнення фоторецепторів сітківки ока світлом. У темноті мелатоніну синтезується більше: світло гальмує його секрецію. Мелатонін впливає й на пігменти клітин шкіри (шкіра при цьому світлішає). Учені припускають, що епіфіз виконує роль внутрішнього годинника, що узгоджує зміни стану організму з циклічними змінами світлої і темної частини доби.

Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від зорового тракту.

Гіпофіз

Гіпофіз — залоза внутрішньої секреції, розташована в основі головного мозку. Маса залози — 0,5 г. Складається з трьох часток: передньої, середньої та задньої, кожна з яких виробляє власні гормони.

Передня частка гіпофіза здатна посилювати або послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози. Ця частка гіпофіза виробляє гормони, які мобілізують захисні сили організму, стимулюють функцію статевих залоз, регулюють ріст людини (гормон росту) та інші.

Середня частка гіпофіза виробляє  — меланостимулюючий, який сприяє синтезу меланіну і зумовлює забарвлення шкіри. У разі недостатньої кількості меланостимулюючого гормону виникає захворювання — вітиліго (лат. vitiligo — недолік).

Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз, виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі: вазопресин, або антидіуретичний гормон, і окситоцин. Вазопресин підвищує артеріальний кров'яний тиск, зменшує діурез (виведення сечі), звідси й друга його назва антидіуретичний. Окситоцин вибірково діє на непосмуговані м'язи матки, а також стимулює лактацію — вироблення молока молочними залозами.

У разі порушення функції гіпофіза розвиваються різноманітні захворювання. Наприклад, за надлишку гормону росту в молодому віці розвивається гігантизм, людина стає велетнем, а за його нестачі — карликовість. У дорослому віці надмірне виділення гормону росту спричинює непомірне розростання окремих частин тіла (ніс, вуха, кінцівки) — акромегалію.

Функція гіпофіза така: контролює вироблення гормону щитоподібною залозою; стимулює функцію надниркових залоз; контролює функцію чоловічих і жіночих статевих залоз, а саме виділення статевих гормонів; плаценти як тимчасової залози; початок пологів, а також ріст тіла і водний баланс.

Щитоподібназалоза

Щитоподібназалозарозташовананапереднійчастинішиї, прикріплюєтьсядотрахеїігортаніщільноюволокнистоютканиноюіприлягаєдощитоподібногохряща (звідсиїїназва). Це непарна та найбільша з ендокринних залоз (маса близько 15-30 г).

Фолікулярні клітини щитоподібної залози синтезують йодовмісні гормони тироксин і трийодтиронін, а С-клітини — кальцитонін. Тироксин і трийодтиронін стимулюють розвиток органів і тканин, особливо кісткової та нервової, крім того, вони беруть участь в регуляції обміну речовин. Кальцитонін регулює вміст кальцію, сприяє його збереженню в кістках та є антагоністом паратгормону. Порушення функції щитоподібної залози призводить до захворювань: кретинізму (якщо була нестача тироксину під час внутрішньоутробного розвитку), вторинного гіпотиреозу при нестачі тироксину та базедової хвороби при гіперсекреції йодовмісних горомонів.

За нестачі утворення гормонів щитоподібної залози, що регулюють обмін речовин, у новонароджених може розвинутися кретинізм (відставання у розумовому розвитку), а в дорослих людей — гіпотиреоз, тяжкий ступінь якого класифікується як мікседема (від грец. мікса — слиз і одема — пухлина, набряк та супроводжується набряком шкіри і підшкірної клітковини, випаданням волосся, в'ялістю, сонливістю).

За гіперфункції щитоподібної залози (надлишково секреції тироксину) — розвивається гіпертиреоїдизм. Уперше її описав у 1840 р. німецький лікар Карл Базедов. При цьому підвищується інтенсивність обміну речовин, зростає збудливість нервової системи, спостерігається тремтіння кінцівок, схуднення.

До складу гормонів (тироксин, трийодтиронін) щитоподібної залози входить йод. За нестачі йоду у воді та їжі кількість гормонів щитоподібної залози в крові знижується. Для підтримання необхідної кількості гормонів залози в крові посилюється секреція одного з гормонів гіпофіза, що зумовлює збільшення клітин щитоподібної залози і відповідно — її розмірів. Цю хворобу називають ендемічним зобом. Щоб запобігти цьому захворюванню, вживають профілактичних заходів, основним з яких є йодування кухонної солі. Йод входить до складу окремих продуктів харчування: бура водорість ламінарія (морська капуста), морська риба, волоські горіхи, хурма тощо.

Від гормонів щитоподібної залози залежні; правильний ріст і розвиток тканин, зокрема кісткової, обмін речовин, функціонування нервової системи.

Паращитоподібні залози

Паращитоподібні залози попарно розташовані на задній поверхні щитоподібної залози парно на кожному з полюсів. Паращитоподібні залози виробляють паратгормон, що є антагоністом кальцитоніну. Якщо кальцитонін щитоподібної залози знижує рівень кальцію у плазмі крові, то паратгормон підвищує його.

Тимус

Вилочкова залоза (тимус) розташована позаду тіла грудини в верхній третині. Вона складається із залозистих клітин і клітин ретикулярної тканини, властивої органам кровотворення. Вилочкова залоза розвивається до періоду статевого дозрівання, після — то відбувається її зворотний розвиток, у результаті якого епітеліальна тканина залози атрофується і змінюється скупченням жирової тканини. Вилочкова залоза відіграє основну роль у розвитку клітинного імунітету. Вона впливає на дозрівання клітин крові Т-лімфоцитів.

Надниркові залози

Надниркові залози — це парні залози, що складаються з двох шарів: зовнішнього (кіркового) та внутрішнього (мозкового). Кірковий шар виробляє гормони, які регулюють водно-сольовий обмін, впливають на обмін натрію, калію, а також білків, жирів і вуглеводів.

Мозковий шар виділяє гормони адреналін і норадреналін, які забезпечують термінову мобілізацію всіх ресурсів організму, активізацію функцій органів та їхніх систем, спрямовану на підвищення м'язової працездатності й виживання організму в стресових ситуаціях. Норадреналін має ознаки гормону і медіатору, оскільки здатен передавати збудження в синапсах. Отже, гормони надниркових залоз відіграють важливу роль у захисних і пристосувальних реакціях організму.

В ендокринній регуляції функцій внутрішніх органів беруть участь також деякі відділи нервової системи, зокрема гіпоталамус. Разом з гіпофізом він утворює гіпоталамо-гіпофізарну систему, що є типовим прикладом нервово-гуморальної регуляції функцій організму.