Соціально- економічні наслідки інфляції

Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспе­ктах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує фіксовані номінальні доходи (пенсії, допомогу з безробіття, службові оклади тощо), до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, за­проваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції. Особливо потерпають від інфляції працівники державного сектора й ті, що працюють у застійних га­лузях, які позбавлені підтримки впливових трудових спілок.

Одночасно окремі домогосподарства, що живуть на нефіксовані доходи, можуть вигравати від інфляції. Зростання номінальних доходів таких сімей може випереджувати зростання цін, або вартість життя, в результаті чого їхні реальні доходи збільшуються. Працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні й представлені потужними трудовими спілками, можуть домогтися того, щоб їхня номінальна заробітна плата зростала темпом інфляції або навіть випереджувала його. Керівництво фірм та інші отримувачі прибутків також можуть вигравати від інфляції. Якщо ціни на готову продукцно зростають швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.

Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками і кредиторами. Зокрема непередбачена інфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, то позичальники повертають борти знеціненими грошми. Уряд, який нагромадив значний державный борг, також виграє від інфляції.

Інфляція негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшустъся реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Інфляція нерідко знижус рівень життя населення.

Інфляція знижуе ефсктивність функціонування національної економіки, бо спотворює відносні ціни: ціни на різні товари і послуги зростають неоднаковим темпом. Спотворення відносних цін. яке відбувається за незбалансованої інфляції, веде до нераціонального розподілу ресурсів у національній економіці.

47

Методи боротьби з інфляцією.

Світова практика нагромадила цілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Коли інфляція сягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнюе нулеві, неминучою стає нуліфікація грошей. За таких умов старі грошові знаки вилучаються з обігу і замінюються новими.

У 80-ті роки ряд країн обрали механизм індексації, щоб пристосуватися до негативних наслідківв інфляції. Індексащя означае, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно змінам цін. Однак індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити и темпи.

Проблема інфляції, а відтак і антиінфляційної політики є доволі дискусійною — як у наукових, так і в політичних колах. Одні економісти, зокрема монетаристи вважають, що інфляція є виключно грошовим явищем. Згідно з їхнім поглядом, для подолання потрібно уповільнити темпи зростання пропозиції грошей у національній економіці Для недопущення інфляції вони пропонують дотримуватися у монетарній політиці так зва­ного грошового правила. Зпдно з цим правилом, темп зростання пропозиції грошей мае дорівнювати темпові економічного зростання, який для більшості розвинутих країн становить 3—5% за рік.

Інша група економістів вважае, що рецепти монетаристів є надмірно болісними для суспільства. Ця група пропонує політику доходів, котра передбачає, що учасники ринкового процесу впродовж певного періоду утримуються від підвищення цін на товари і по­слуги, а також на фактори виробництва.

Економісти основного потоку макроекономіки виходять із того, що інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь, який умовно можна поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, застосування яких дає змогу знизити рівень інфляції поріввняно швидко, упродовж ко­роткого відтинку часу. Друга група заходів, які нерідко називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Якщо інфляція уже розвинулась, то для її подолання нині здебільшого застосовують стримувальну макроекономічтну політику, яку нерідко називають дезінфляцією. Політи­ка дезінфляції грунтуеться на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у корот­костроковому періоді.

Висока інфляція є здебільшого результатом процесу, який розвивається внаслідок дії адаптивних інфляційних очікувань.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

48